Яка демократія найдемократичніша? Очевидно – українська!

Walter Cap

Колись хтось сказав, а славний Вінстон Черчіль повторив і схвалив: “Найкраща система правління – це демократія, бо кращої ще ніхто не придумав”. Майже аксіома, якби демократичні генії не придумували демократій на своє копито, гірших серед найгірших.

Сталін придумав “народну демократію”, в якій народ найбільше терпів для добра майбутніх дітей і нащадків. Терпів навіть той, хто не мав дітей. У наш час з тієї демократії вилупилася, як з яйця зозулі, демократія Єльцина, а з неї – демократія Путіна. Про інших, маленьких, але вщипливих демократій, як бацька Лукашенка, не варто сушити собі голови.

Однак ніхто у світі не поб’є демократії найдемократичнішої – української. Сьогоднішньої. Сучасної. Постмодерної.

Чому?

Бо українська демократія молода, як її держава, енергійна, як колись був Президент Кравчук чи Президент Кучма, а тепер “проффесор” Янукович, косато-красива, як Юля (перепрошую – пані Тимошенко), метаморфозна, як соціаліст-капіталіст Мороз. І м’яко-поступлива й вибачлива, як Президент Ющенко!

Бо вона багатовекторна. Ще можна б про її горизонти описати так, як отой “русский”, що вперше плив кораблем на океані...

І конституційна – гарантовано!

І всенародна – негарантовано...

І багатогранна – більше “гранів”, як років – чи навіть тижнів – її існування.

Це політична теорема, яка стала аксіомою, і не треба нічогісінько доказувати. Все прозоро й навіть непрозоро видно. Кожному.

Основним пунктом української демократії є Конституція. І гарант Конститу­ції – Президент. І не тільки, а й прем’єр-міністр, і голова Верховної Ради, і голова опози­ції, і голова коаліції, і міністр внутрішніх справ, який так охороняв найважли­віший пункт тяжіння (як у законі фізики) Конституції, що неконституційно, силово виломивши, відчинив двері Генеральної прокуратури, тим самим провівши “блискучу миротворчу операцію, завдяки чому в державі були збережені мир і згода”. У Тернополі на стінах будинків, опорах мостів і огорожах у всіх районах міста з’явилися написи “Цушко – герой!” – подали ЗМІ. (Подейкують, що силовики “Беркута” мали числа на уніформах російського гаранта Конституції України.) І цей акт пан Цушко так пережив, що аж поїхав до Німеччини лікувати демократично переживаюче своє серденько. Янукович оскаржив, що Президент робить державний переворот. На прощання звільнений Ющенком генеральний прокурор назвав Ющенка та його любих друзів “ідіотами”. Але згодом можна було співати: “...Щасливі там люди, де мир і тишина...” Бо Ющенко й Янукович, і навіть Мороз потиснули собі руки. Публічно. Усе відбулося в рамках найдемокра­тич­нішої демократії. (Прошу зауважити, що все пишеться, як належиться в демократії, з Великої Літери!)

І Конституція дає право Президентові писати укази, й ця сама Конституція дає прем’єрам право не виконувати цих указів.

Мало ще доказів про найдемократичнішу Конституцію!? Ось вони:

Де у світі існує парламент, який би народ найвлучніше називав: замість Верховна Рада – Верховна Зрада.

Де у світі є такий парламент, в якому тубільців, тобто українців, найменше? Євреїв налічують понад сотню. Число росіян знає хіба що Путін. Найголовні­ший, бо найбагатший, – татарин з найбільшим числом супутників, не враховуючи його охоронців і шоферів. А інші – це олігархи, бізнесмени, купці, торговці, кілери – підозрювані – отруй­ники, як у Візантії, і безіменні “народні обранці”. (Подейкують, що багато з них купили собі місце у партійних списках за мільйон долярів, не гривень, тому не хочуть зрікатися свого недоторканного місця у теперішньому кризовому стані. “Бо я заплатив! Гарантовано!” – кажуть.)

Де у світі є така Генеральна прокуратура, яка не викриває жодного важкого злочину, хоча достеменно обіцяє? І її генеральний прокурор, верткий, як іграшка йо-йо, – то надолині, то знову нагорі. При кожному президентові та прем’єрові.

Де є на світі така демократія, щоб ворожа державі Церква втішалася найдемок­ра­тич­ні­шою підтримкою президентів і уряду, які віддають їй історичні собори й лаври в оренду – без оренди? І навіть у родинних селах президентів будують нові такі церкви. А на її власній території дієцезії підлягають іншим державам і зверхникам.

Де у світі є така країна, в якій “офіційна мова” душила б державну мову майже на всіх телеканалах і радіостанціях? Бо в нас демократія, – кажуть директори.

А ще Збройні Сили, які боронили й охороняли демократію в Іраку та Африці, але на запитання, чи свою демократію готові боронити, – офіцери мовчать. Бо Україна не має ворогів...

Каже чужа приповідка: з такими приятелями ворогів нам не потрібно.

Це найдемократичніша демократія, яку дехто називає анархією. Це теж політичний лад. А інші кажуть, що це хаос. Однак у хаосі теж є свій порядок. Як у державі Україна...

Мабуть.

Інша сторона демократичної медалі: хто сьогодні є найбільшим демократом у світі?

На таке складне запитання для українця повинна бути проста відповідь – хтось з українців, тобто громадян України, нехай навіть з двома громадянствами.

Та воно так не є.

На запитання німецького журналіста президент Росії Путін відповів:

– Я демократ чистої води. Абсолютно. Тільки біда в тому, що такий демократ я один. Інших нема. Погляньте, що діється в Америці, в Європі... Була одна надія на “ребят” з України. Але вони повністю себе дискредитували. Там діло йде до загальної тиранії. Повне порушення Конституції, всіх законів і так далі. Після смерти Магатми Ґанді мені нема з ким поговорити.

Як мовиться, коментарі зайві.