“Реквієм” – концерт на вшанування жертв Голодомору
Торонто, 30.05.2008
Найперфектніші люди
не завжди є перфектні. Може, для декого і той концерт не був перфектний,
залежно ХТО і ЧОМУ прийшов його слухати. Концерт “РЕКВІЄМ” мав на меті
освідомити передусім НЕ УКРАЇНСЬКУ публіку, що ГОЛОДОМОР-ГЕНОЦИД був
запо-діяний сталінським тоталітаризмом
у 1932-1933 роках, під час якого загинули мільйони українських селян
мученицькою смертю, а тисячі українських
сіл та хуторів зникли з лику Землі. Це була одна з найбільших трагедій
двадцятого століття!
У
“РЕКВІЄМІ” брали участь і українці, і найкращі співаки з найкращих канадських
хорів. Очевидно, велика церква Eglinton St. George’s
У програмці не було
подано, хто переклав на англійську мову вірш Тараса Шевченка і хто написав до
нього музику, але Олександр Гаєк виконав цей твір своїм питомим стилем,
чистим-чистим одзвінченням, зворушливо, вміло. Талант Олександра Гаєка і вміння
– правдиві! Він народився служити МУЗІ та МУЗИЦІ!
Після відспіваних
композицій С. Барбера, Б. Лятошинського, С. Рахманінова, Ґ. Мортона і Д.
Бортнянського настала перерва. Другу частину хор разом з оркестром “Talisker Players” виконав особливо гарний і
відповідний твір французького
композитора Ґабріела Форе (1845–1924) “РЕКВІЄМ”. “РЕКВІЄМ” – це хоровий музичний твір
скорботного характеру, назва якого походить від першого слова латинської пісні
“Requiem aeternam dona eis. Domine” (Спокій вічний дай їм, Господи). Одначе Ґабріел Форе у цій музиці не
висловив страху перед смертю, тільки сказав: “...Я бачу смерть як щасливе
визволення, як прагнення щастя, що над нами, а не як болюче переживання”. Магнетичний диригент і мистецький керівник
хору “Контрапункт” Василь Волощук диригував “in excelsis”! Його зачаровуюча енергія, його лице, руки, ціла сильветка, навіть пальці
були промовисті! Загіпнотизований музикою, якою диригував, він підносив її до
якнайвищих висот. Публіка розходилася зворушена, але не пригноблена. Разом з
хором, оркестром, музикою, диригентом всіх огортав пульсуючий настрій
живучости, тепла, приязні.
Текст і фотографії
Віри Ке