П’ятнадцята річниця Незалежности України

Орися Сушко, президент Конгресу Українців Канади

П’ятнадцять років тому над Україною задзвонили радісні дзвони: наша Батьківщина стала вільною, незалежною державою. Дзвонили дзвони радости і три місяці пізніше – 1 грудня, під час референдуму. І востаннє дзвонили дзвони радости 26 грудня 2004 p., коли воля народу перемогла надзвичайні труднощі під час Помаранчевої революції. Ці дзвони радости дзвонили в серцях мільйонів українців, в Україні і поза її межами, які протягом довгих років боролися за самостійність Української держави, – це був поклик наших героїв, минулих і сучасних, які впродовж історії України стали разом і далі стоятимуть в обороні правди і свободи.

Звук цих дзвонів розійшовся по всій земній кулі, де тільки проживають українці та б’ється українське серце. Цей звук є знаком перемоги правди, яка назавжди стала на сторожі вільної демократичної Української держави. Народ пильно прислухається до цього звуку, бо свідомий того, що тільки свобода захистить все, що дороге і важливе в житті кожної людини, та дасть можливість вільно висловлювати свої думки, брати участь у справді демократичних виборах та молитися Богові по своїй вибраній конфесії.

Незважаючи на останні заворушення в Україні, які нас тривожили і далі тривожать, я глибоко переконана, що наша нація досить сильна, що вона підніметься до високої відповідальности за державу і за свою долю. Її вже ніколи не звести на манівці міжусобної боротьби. Мусимо вірити, що здоровий розум, почуття відповідальности та глибокий патріотизм переможуть усі нинішні труднощі. Інакше не може бути.

Також хочемо вірити, що ті дзвони, про котрі я раніше говорила, не перестануть дзвонити, і народ буде й надалі прислухатися до них з наміром покращити ситуацію в Україні, розуміючи, що ці останні події не зупинять повернення повної демократичної влади.

Ми всі, українці Канади, будемо з нетерпінням чекати на цей благословенний момент повернення нашого народу до повної, стабільної демократії. І хоч фізично ми далеко, духовно ми завжди з Україною, бо ми всі – діти однієї матері – України. Упродовж довгих років ми старалися надавати моральну і фінансову підтримку Україні. Ми постійно молилися: “Боже великий, єдиний, нашу Вкраїну храни. Волі і світу промінням Ти її осіни”. І ми й надалі молимося в єднанні з нашими братами і сестрами в Україні.

Вітаючи Вас з 15-ою річницею Незалежности України, хочу нагадати зворушливі слова Василя Симоненка, які повинні стати нашим дороговказом назавжди:

Народ мій є. Народ мій завжди буде.
      Ніхто не перекреслить мій народ...