За яку Україну?

Богдан Червак, провідник Київської міської організації ОУН

У чаді передвиборної боротьби, як правило, мало хто звертає увагу на програми партій і блоків. І це правильно, оскільки практично кожна виборча кампанія в Україні фактично демонструє ідеологічне нівелювання програмних засад суб’єктів виборчого процесу. Не виняток і нинішні дострокові вибори.

Як це на перший погляд не парадоксально звучить, але суттєвих, принципових ідеологічних чи світоглядних відмінностей між так званими головними претендентами на місця у Верховній Раді немає. Партія регіонів, БЮТ, “Наша Україна – Народна Самооборона”, соціалісти з комуністами – єдині в одному і головному: прагненні передусім забезпечити високі соціальні стандарти життя українців. Це альфа і омега їхніх передвиборних програм.

Однак вибори нового складу Верховної Ради не можуть зводитися лише до соціального популізму, а мають дати відповідь на ключове питання: якою країною буде Україна у новому тисячолітті?

Саме крізь призму цього запитання й ватро аналізувати програми партій блоків, залишаючи при цьому на маргінесі усі соціальні обіцянки, оскільки вони нічого не варті, коли не дається відповідь на стратегічне запитання порядку денного буття нації.

Отже, спочатку про “стратегію” Партії регіонів. У її виборчій програмі відшукати щось подібне не так вже й просто. Але якісь висновки можна зробити хоча б за такими постулатами: у преамбулі передвиборної програми зафіксовано – “Досягнення сучасних стандартів життя має стати основою національної ідеї, яка об’єднає усіх громадян”. У промовистому розділі “Єдність та багатоманітність” йдеться про надання російській мові статусу другої державної, але не згадується про “першу” державну мову, тобто українську. Мало конкретики у зовнішньополітичному виборі. З одного боку, Партія регіонів бачить Україну як позаблокову державу, а з другого – надає “важливого значення участі України в ЄЕП, що розширить наші можливості у взаємному обміні товарами, капіталами й послугами на євразійському ринку”. Цікаво трактується ставлення до СОТ та ЄС, зокрема декларується, що вступ України до цих структур “не самоціль, а засіб підвищення добробуту наших громадян, розширення можливостей вітчизняної економіки, науки і освіти”. В цілому Партія регіонів обіцяє забезпечити “збалансовану зовнішню політику, де Східний (Росія та країни Сходу) і Західний (країни ЄС та США) напрями однаково значущі”.

Із викладеного можна зробити висновок, що “стратегія” минулорічного переможця виборів і сьогодні малозрозуміла, але однозначно не орієнтована на побудову національної держави європейського типу.

“Український прорив” – така  назва виборчої програми Блоку Юлії Тимошенко. Однак, коли проаналізувати її, то можна погодитися, що у ній є “прорив”, але він не український. Так, з-поміж дванадцяти ліній “прориву”, тобто напрямків суспільної діяльности, не знайшлося місця “культурному”, “духовному”, “геополітичному” та іншим “проривам”, які б фіксували стратегічне бачення БЮТ України як незалежної держави. Натомість усі дванадцять “проривів” хоч і мають важливе соціально-економічне значення для розвитку держави, але не дають відповіді на питання, що стоїть у заголовку цієї статті. Програма БЮТ – найбільш соціальна, але як і програма Партії регіонів не свідчить, що саме ця політична сила бачить майбутнє України як держави української нації.

Усе в порядку зі “стратегією” у Комуністичної партії. На відміну від колег з коаліції, які цьому питанню не надають особливої уваги, комуністичний курс чіткий і зрозумілий: КПУ виступає за ліквідацію інституту президента та встановлення парламентської республіки, а фактично радянської форми правління. Крім того, планується запровадження под-війного громадянства, надання російській мові статусу другої державної, “будуть забезпечені оптимальні умови для розвитку взаємовигідного політичного і економічного співробітництва з Росією, Білоруссю, Казахстаном та іншими державами СНД; Україна увійде в Єдиний економічний простір”. Таким чином, “стратегія” КПУ – це скоріше етапи ліквідації України як самостійної держави, а тому було б доцільно передати її на розгляд СБУ чи Генпрокуратурі, а ЦВК зняти цю партію із виборчих перегонів.

Найслабша передвиборна про-грама Соціалістичної партії, яка, по суті, є симбіозом програмних засад регіоналів та комуністів, а із стратегічних питань СПУ цікавить лише “позаблоковий статус України”. Натомість питання розвитку української мови, культури і духовности, інтеграції до європейських та євроатлантичних структур тощо не вважаються соціалістами пріоритетними, що дуже промовисто вказує на їхнє бачення майбутнього України, а точніше його відсутність.

Не оминає  актуальних питань перспективи України Блок “Наша Україна – Народна Самооборона”. Незважаючи на те, що його очолює колишній соціаліст, у програмі цього об’єднання як стратегічна мета декларується побудова правової держави, об’єднання нації через духовне відродження, наголошується, що українські традиції і духовні цінності зцементують Україну. Більше того, на відміну від інших  НУ–НС бачить Україну в СОТ та ЄС.

На перший погляд може видатися, що президентський Блок – єдина сила, яка має більш-менш зрозуміле бачення майбутнього України, і воно пов’язане з ідеєю національної держави. Але це на перший погляд. Насправді, програма НС-–НУ не розв’язує чимало як внутрішніх питань, так і питань, пов’язаних з місцем і роллю України на зовнішньополітичній арені. Скажімо, у програмі нічого не сказано про державне визнання ОУН і УПА та вступ України в НАТО, про що останнім часом так багато говорять повідники цього Блоку.

Але “хиби” і “вади” усіх перевиборних програм стають очевидними, коли їх порівняти з програмою українських націоналістів, які на цих виборах ідуть до парламенту в лавах Всеукраїнського Об’єднання “Свобода”. На питання “За яку Україну?” націоналісти дають лаконічну й зрозумілу для всіх відповідь: “За Українську державу, в якій український народ посідатиме належне йому панівне становище”. Це станеться тоді, коли будуть подолані наслідки масштабного геноциду, який упродовж ХХ сторіччя здійснювався щодо українців з боку різних окупантів. Водночас пропонується ухвалити закон “Про захист української мови”, на державному рівні визнати боротьбу ОУН і УПА, забезпечити пільгові умови для повернення на Батьківщину етнічних українців, яких примусово вивезли на чужину або змусили емігрувати; забезпечити пропорційне представництво ук-раїнців у всіх органах влади – не менш як 78%, а також припинити участь України в ЄЕП, вийти з СНД та вивести російські війська з Криму.

Інакше кажучи, ВО “Свобода” на цих виборах пропонуватиме проект справжньої “національної держави” і тим відрізнятиметься від усіх інших.

Чи може такий проект бути успішним у сучасній Україні? На це питання відповідь отримаємо вже незабаром. Сьогодні ж можна з упевненістю констатувати лише одне: українцям  дається ще один шанс стати господарями своєї долі на своїй землі.