Пам’ятник Княгині Ользі

Павло Лопата

Пам’ятник Княгині Ользі, Кирилові і Методію та Андрію Первозванному у КиєвіХто б з нас, українців, не знав з історії України про першу княгиню Ольгу? Всім нам добре відомо, що вона була третьою з черги правителькою Києва після Олега й Ігоря. Вона була дружиною останнього князя, і зразу після його вбивства деревлянами 945 року Ольга взяла кермо Київської Русі-України, бо її син Святослав тоді ще був неповнолітнім. Відомо нам і про вроду регентки Ольги та про її енергійність, мудрість, хитрість і навіть дипломатичність. Своїм вмінням вперше впровадила у межах Київської Русі рішучі реформи, котрими посилила і зміцнила земельні володіння князівства та його регламентацію. Сильної волі княгиня за своїх 12 років владарювання (945 – 957) часто подорожувала до чужих міст, їздила до Візантії, щоб з нею нав’язати політичні зв’язки, а згодом прийняти своє власне охрещення. Через добрі відносини з німецьким цісарем Оттоном Першим обмінялися посольствами.

Урочисте прийняття княгині Ольги Константином Багрянородним – імператором та наймогутнішим правителем християнської імперії в Константинополі – 957 року свідчить про силу Києва, як рівно ж і Київського князівства та його вплив на інші держави.

Майже через 1000 років, у 1910 році, в губернській столиці, у місті Києві, Воєнно-історичним товариством та вищим духівництвом вирішено побудувати святій княгині Ользі пам’ятник. Спочатку оголошено всеросійський конкурс на проект пам’ятника для Михайлівської площі. Від Михайлівського монастиря до Софійського собору планувалося збудувати алею предків у два ряди монументів так званого “історичного шляху”, серед котрих мали б бути пам’ятники, присвячені княгині Ользі, князям Олегові, Святославу, Володимиру, Ярославу тощо. Справа спорудження скульптурного ансамблю княгині Ользі обговорювалася першою із проектів. На весь проект, як виявилося коротко після різних нарад, забракло коштів.

У цілком відповідний час повернувся з однорічного перебування в Парижі молодий скульптор Іван Кавалерідзе до Києва. Відчувши себе зрілим майстром, він взяв участь у конкурсі. Весною 1911 року першу премію здобув скульптор, предки якого були грузинського походження. Йому тоді виповнилося 24 роки.

Він народився 14 квітня 1887 року на хуторі Ладанський Сумської області, дитинство минуло на Полтавщині. Його мати була вродливою українкою Килиною Кухаренко, заміжня Кавалерідзе. Іван навчався в Київському художньому училищі (1907-1909), у Петербурзькій Академії Мистецтв (1909-1910) та у приватній студії Н. Аронса в Парижі (1910-1911).

      Одержавши першу премію за свій проект, разом зі своїм однокурсником Петром Сниткіним (1890 – 1942), розпочав працювати над монументом. Слід додати, що другу премію в конкурсі було присуджено Д. Малашкіну, а третю – Ф. Балавенському. Художнє керівництво над учасником конкурсного проекту доручено Федору Балавенському (1874 – 1942). Скульптор Іван Кавалерідзе зобразив княгиню Ольгу у стоячій позі, опертою руками на довгий меч. Але через незадоволення церковних служителів, що входили до комітету з побудови пам’ятників “історичного шляху”, на таке зображення святої Ольги премудрої не погодилися. Залежний від більшості голосів, скульптор був змушений змиритися з їхньою думкою. Він підняв праву руку Ольги до рівня грудей, на яких вона нібито торкалася хреста. У такому вигляді скульптура була завершена. Центральну частину композиції виповнювала постать Ольги у дев’ять метрів заввишки. Ліворуч майстер виліпив двох перших слов’янських вчителів – стоячого Кирила і сидячого Методія, який тримає на колінах рукописну абетку, й поставив їх поруч з Ольгою на окремий, менший п’єдестал. П. Сниткін виконав постать апостола Андрія, який правою рукою показує на київські гори, і поклав його праворуч від скульптури Ольги на постамент, розмірами точний до лівого. Усі три твори Кавалерідзе виконано вільним трактуванням форми та плавністю скульптурних мас, які нагадували паризьку школу майстра. Загальне пластичне вирішення постатей у поєднанні з білим портландським цементом, мармуровою кришкою і річковим піском надали групі скульптур прекрасного враження. Воно засвідчило про велике майбутнє скульптора-монументаліста. Пам’ятник, споруджений і присвячений княгині Ользі, був першим, останнім та єдиним пам’ятником “історичного шляху”, відкриття якого відбулося 4 серпня 1911 року неподалік Михайлівського монастиря, перед будинком жіночої гімназії. На превеликий жаль, за безбожницьких більшовицьких часів, у середині тридцятих років минулого століття Михайлівський Золотоверхий монастир спочатку було закрито, цінні речі конфісковано й остаточно зруйновано, разом із пам’ятником рівноапостольній Ользі. Але сьогодні радіємо з того, що на фоні піднятого з руїн Михайлівського монастиря, його золотих бань гордо височать вже мармурові постаті княгині Ольги, Кирила і Методія та Андрія Первозванного, відновлені 1996 року як символи української державності, просвіти, культури і духовності.

На кінець слід додати, що на тому ж самому місці мали стояти монументи государів великої царської імперії, але цю ідею було сильно скритиковано. І хоч її зреалізовано, та тільки частинно.

30 серпня за старим стилем 1911 року відбулося відкриття пам’ятника імператорові Олександрові ІІ на Царському майдані (нині Європейський) у Києві. За радянської влади, в липні 1919 року, на місці пам’ятника Олександрові ІІ встановлено гіпсове погруддя Тараса Шевченка, виготовлене за проектом скульптора Бернарда Кратка (1884 – 1960). Цей самий бюст денікінці скинули з постаменту, після чого 1930 року постамент переоформлено як декорацію входу до Хрещатого саду. Сьогодні вже ніщо не нагадує, що колись праворуч від сучасної Національної філармонії стояв пам’ятник імператорові Олександрові ІІ.

 

PHOTO

Пам’ятник Княгині Ользі, Кирилові і Методію та Андрію Первозванному у Києві