Довкілля за... парканом?!

Сергій Гайдук

------------------------

Ще донедавна мешканці села Колонщина, що на Київщині, мали можливість влітку купатися і рибалити в озерах, які розташовані поряд із прадавнім лісом. Це було вчора. А сьогодні кілька гектарів цього ж дивовижного лісового масиву разом із водоймами огороджено триметровим бетонним парканом, а ворота зачинено на два величезних замки, і на них висить табличка: “Приватна власність”. Нині, на превеликий жаль, нікого не здивуєш такими новинами, бо насправді це не поодинокий випадок. Останнім часом така “парканізація” лісів, річок, озер набула поширення. Поява загорож довкола лісу певною мірою зумовлена хитромудрою нормою, яку народні депутати “протягнули” у Лісовий кодекс ще у 2006 році. Де йдеться про так зване “довготермінове тимчасове користування лісами”, яке мало б сприяти роботі санаторіїв, будинків відпочинку, розвитку “зеленого” туризму. Натомість останні сім років показали, що на практиці це виявилося шпаринкою для багатіїв отримувати за безцінь найкращі ділянки лісових масивів у пожиттєве користування. Достеменно сьогодні ніхто не відає, скільки саме гектарів віддано у приватні руки на 50 років (законом дозволений термін), у так зване “тимчасове” володіння? Що на цих територіях відбувається? Проте багато селян, йдучи до лісу збирати гриби та ягоди, куди споконвіку ходили, натрапляють на паркани.

Введення до Лісового кодексу 2006 року сумнозвісної норми створило лазівку для заможних, які хочуть зарезервувати за собою лісові угіддя. Адже масштабну приватизацію таких ділянок через Верховну Раду “протягнути” не вдалося. Але завдяки цьому чиннику “тимчасові користувачі” розраховують отримати першочергове право викупу цінних лісових масивів. Ця норма дає змогу представникам олігархічного клану за копійки користуватися великими площами цінних угідь і будувати на них нібито науково-дослідні чи рекреаційні споруди, які насправді є маєтками. Принцип простий. Спочатку з’являється “скромна” сауна, потім до неї додається кімната відпочинку площею понад 200 квадратних. І платити треба лише за користування “лісовою ділянкою”, яка, до речі, насправді може виявитися навіть морським узбережжям.

Стаття Лісового кодексу, в якій прописана ця горезвісна норма, на думку багатьох експертів, представників природозахисних організацій та місцевих рад, не виправдала себе. Бо декларувалося, що вона допоможе розвиватися санаторіям, заповідникам тощо. Натомість ані економічно, ані практично ця норма насправді рекреаційним та науковим закладам не допомогла. Не можна відділяти ліс від землі! А тому цю норму треба суттєво обмежити або скасувати.

В Україні досі немає “Порядку використання корисних властивостей лісів”. Такий документ нагальний. У ньому необхідно визначити основоположні поняття: “корисні властивості лісів”, “спортивні, оздоровчі, культурно-освітні, туристичні, науково-дослідні цілі” й “тимчасова будівля та споруда”. Цим же документом зобов’язати органи влади та постійних лісокористувачів оприлюднювати через місцеві ЗМІ дані про вільні лісові ділянки, умови їх виділення та плату за користування, а також інформацію про вже зайняті, їх власників, зазначивши контактні телефони, мету використання площ, перелік послуг, які надаються цими особами. А ще встановити спрощений порядок розірвання договорів про довготермінове тимчасове користування лісом у разі зведення користувачами капітальних споруд, несанкціонованого встановлення парканів та огорож тощо. До прикладу, у країнах Скандинавії та Фінляндії діє так зване право загального вільного доступу до природних угідь, незалежно від форми власності на певну ділянку та її користувача. Це означає, що кожна людина може ходити, їздити на велосипеді або верхи, облаштовувати ночівлю в будь-якому місці лісової площі, збирати гриби, ягоди. Платними можуть бути лише гостьові будиночки, екскурсійні послуги, певні розваги.

В Україні давно настав час для здійснення реформ у лісовій галузі. Що ж заважає нам запозичити корисний досвід цивілізованих країн?