Присвята Лесі Українці

Наслідуючи багаторічну гарну традицію, Комітет Українок Канади, Відділ Торонто щоліта влаштовує вшанування славної української поетеси Лесі Українки біля її пам’ятника в Гай Парку, який знаходиться в центрі українського Торонто. Цьогоріч подія відбулася 26 липня і зібрала чималу кількість різних достойників і просто шанувальників творчости Лесі Українки.

Після молебня, відслуженого Владикою УПЦ в Канаді Юрієм і священиками Православної та Греко-Католицької Церков, голова Комітету Українок Канади, Відділ Торонто Ірина Петтен відкрила свято і передала слово ведучій Дзвінці Габі, яка дуже гарно і професійно вела усю програму.

Квіти до пам’ятника Лесі Українки поклали генеральний консул України в Торонто Олександр Данилейко, голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій Марійка Шкамбара і голова КУК, Відділ Торонто Ірина Петтен, а також члени Молоді Українського Національного Об’єднання, Відділ Торонто-Захід.

Головну промову на відзначенні мав генеральний консул України в Торонто Олександр Данилейко, який так яскраво і емоційно змалював образ Лесі Українки і доповідь якого так вразила і сподобалась присутнім, що ми вирішили опублікувати її повністю.

Генеральний консул України в Торонто Олександр Данилейко:

      “Дорогі друзі!

      Сьогодні ми зібралися тут разом, щоб вшанувати пам’ять славетної доньки українського народу, великої поетеси – Лесі Українки.

Господь відмірив Лесі зовсім мало літ. Літ нелегких, сповнених тяжких переживань, туги і болю. Проте за цей короткий час повною мірою встиг розквітнути Лесин талант, загорітися яскравою зо-
рею на небосхилі. Талант Лесі Українки проявився в найрізноманіт-ніших сферах – вона була поетом, драматургом, прозаїком, літературним критиком, публіцистом, перекладачем і фольклористом. Але понад усе вона була Українкою – Українкою з самої великої літери, палким борцем за свободу і кращу долю свого народу. Вона прийняла це покликання усім серцем і присвятила все своє життя цій боротьбі.

І хоча фізичний біль внаслідок важкої хвороби не давав про себе забувати, у тисячу разів більшим і страшнішим був біль Лесиної душі – біль за поневолену рідну землю, за страждання і муки українського народу.

Але наскільки великим був біль Лесі Українки, настільки ж величною і неосяжною була її любов до рідного краю. Ще у своєму першому в житті вірші маленька Леся пише:

Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно.

Душа Лесі Українки була чистою і ліричною, відкритою для сприйняття всього прекрасного і неповторного, що могла дати рідна українська земля. У своїх творах вона оспівувала рідний край, неповторну красу української природи, велич душі свого народу –  народу простого, з красивим і щедрим серцем та героїчною і печальною долею.

Я гордий тим, що і місто, де я народився, невелике місто Гадяч, що на Полтавщині, краса його околиць надихали Лесю Українку на створення її неповторних творів. Це місто, де народилася і прожила довгий час Лесина мама, а Леся часто гостювала там у родинному маєтку в Зеленому Гаю, який зараз на честь великої української поетеси зветься Лесин Гай.

“Рушайте до мене... сюди якомога раніше... Околиця тут гарна, широкий горизонт... Побачите ви таку Україну, що „українійшої” й нема”, – так писала про ці місця Леся Українка, запрошуючи на гостину близьку їй за духом українську письменницю Ольгу Кобилянську.

Разом з тим багато творів Лесі Українки сповнені невимовної туги і суму від тої тяжкої долі, тої безвиході, яка скувала Україну страшними кайданами.

Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.

Лесю гнітило, пекло шаленим вогнем духовне і фізичне рабство українського народу. Вона не могла миритися з таким становищем, внутрішньо протестувала і боролася за волю України, як могла, своєю найсильнішою зброєю – палким і промовистим поетичним словом. Вона намагалася розбудити в українцях національну свідомість, бажання і рішучість боротися за власну долю.

Коли б кайданів брязкіт міг ударить
Перуном в тії заспані серця,
Спокійні чола соромом захмарить
І нагадать усім, що зброя жде борця;
Коли б та зброя здійнялась до бою,
Загомоніла б так, мов туча градова,
Тоді б замовкли вже самі собою
Кайданів брязкіт і такі слова.

І все-таки, незважаючи на ті тяжкі думки про долю свого народу, що полонили Лесю Українку, вона свято вірила у щасливу прийдешність України. “У просторі бачу я країну осяйну, неначе світло ідеалу, неначе світло правди”, – писала вона. В останні дні життя, переборюючи тяжкий фізичний біль, письменниця творить оптимістичний гімн своєму народові, в силу духу якого вірила до кінця днів своїх:

І встане велетень з землі,
Розправить руки грізні,
І вмить розірве на собі
Усі дроти залізні.

Завершуючи свій виступ цими пророчими словами Лесі Українки, хотів би підкреслити, що її творча спадщина – це багатюще джерело краси, творчого духу і незламної волі, джерело, з якого черпати усім сьогоднішнім і прийдешнім поколінням живу воду, брати наснагу для життя, праці і боротьби за своє краще майбутнє”.

Також з коротким словом присвяти Лесі Українці виступив депутат до федерального уряду Канади Борис Вжесневський.

Гарною окрасою свята став мистецький виступ тріо “Рута” у складі Орести Баб’юк і Наталі й Катерини Ляхович та музично-поетична композиція на твори Лесі Українки у виконанні вчителів і учнів Рідної Школи Філії Українського Національного Об’єднання Торонто-Захід, підготовлена директором школи Іриною Кравець.