“Чуєш, кру, кру, кру…”

У пам’ять Володимира Сукнацького

Ось так непомітно, у круговерті повсякденних справ і якихось несуттєвих клопотів, і минуло 40 днів, відколи упокоївся світлої пам’яті Володимир Сукнацький. Відійшов спокійно і гідно – власне так, як і жив. Членам Філії ця новина була, ніби грім з ясного неба; ми знали, що він нездужає, але хіба найближчим було відомо, що страшна хвороба зайшла аж так далеко. З усього видно, що він довго не подавався і тримався, доки це було можливо. Водночас було відчутно, особливо у розмовах, що підупадає чимраз більше. Коли вже все задавнилося, рятувати було запізно.

Володимир Сукнацький займав особливе місце у Філії УНО Торонто-Захід навіть не тому, що його багато разів обирали головою. Він до кінця своїх днів був мозком організації. Ця людина не прагнула нагород, грамот, якихось сумнівних відзнак навіть із рук клерків секретаріату попередніх чи нинішнього президентів. Уникаючи спалахів фотокамер і сидіння у президіях (або, як тут кажуть, за головним столом), він чи не завжди опинявся у центрі уваги. На засіданнях, нарадах, річних та інших зборах він створював головні столи навколо себе – глибокою обізнаністю із темою, розумними, виваженими доповненнями, вмінням уважно вислухати опонента, коректними запитаннями. Мав щось дуже притягальне, відкрите і близьке кожному. Це можна назвати талантом бути відвертим із собою та іншими, говорити однаково рівним тоном з різними людьми, не хизуватися якимись здобутками. У хитросплетінні людських стосунків це ж така рідкість – залишатися собою, не кривити душею, не чванитися заслуженою повагою можновладців і не виставляти її напоказ як козирну карту у будуванні кар’єри. Він не шукав ключика до кожного з нас, членів Філії та й УНО взагалі, – він мав універсальну відмичку, що давала йому змогу увійти в душу всіх і кожного. Дотримання християнських норм було його незламною життєвою нормою. Повсякчас активно підтримував Українську Православну Церкву Київського Патріархату, а також робив регулярні пожертви на її розбудову. Його останній прижиттєвий даток був вельми щедрий. Це ж він собі заслужив у Бога дожити до 80 років, зібрати всю можливу родину і, відсвяткувавши з ними свої уродини, відійти на вічний спочинок день по тім. 

Як і переважна більшість своїх ровесників, Володимир Сукнацький пройшов нелегке життя. Народився 6 липня далекого 1928 р. у селі Станині, що біля Радехова на Львівщині. Там, у Станині й Радехові, ходив до початкових шкіл. Зазнав звичайного, несолодкого, босоногого, передвоєнного дитинства галицького хлопця. Під ту пору українським парубкам і на кресах уже конаючої Польщі, і на околицях уже доволі нахабного Радянського Союзу була уготована доля гарматного м’яса. Всевишній був милостивий до Володимира. 

Під час Другої світової війни був мобілізований до формації “Юнаків”, у якій перебував до кінця війни. Відтак Німеччина, табір біженців. І там витримав, не спокусився на відверто брехливі заклики більшовицьких комісарів повертатися додому – це було рівносильно смерті. У 1947 році доля закинула його до Англії. Завжди відчував потребу навчатися – робив це не лише в Англії, а відтак у Канаді, але й ще у Німеччині.

У 1951 р. одружився з Дороті Вільямс, разом з якою іммігрував до Канади у 1952 р. Осіли в Торонто. Був пов’язаний головно із машинобудуванням. Вийшов на пенсію з високої посади головного інженера фабрики Professional Machine & Tool CO Ltd у Торонто.

У пам’яті членів Філії УНО Торонто-Захід Володимир Сукнацький передусім залишиться вищою мірою порядною людиною, українським патріотом, особою кругосторонніх знань, а також довголітнім її головою. Він був дуже дієвий і поза межами Філії, зокрема як член управ кількох українських громадських організацій Канади – Дирекції Українського Національного Об’єднання, Головної Управи Української Стрілецької Громади, Конгресу Українців Канади в Торонто, Видавничої Спілки „Новий Шлях”, Відділу Української Стрілецької Громади та інших.

Закарбується в нашій пам’яті його громадська і національна позиція, що завжди була твердою і непохитною. Це постійне відстоювання самостійности Української держави, допомога їй як у роки комуністичної окупації, так і після здобуття незалежности. Він був уособленням самовідданости й цілеспрямованости у здобутті, а відтак підтриманні довгоочікуваної свободи України. Власне це була альфа і омега його життя. Знав, любив і шанував національну культуру, скрізь і завжди відстоював добру думку про Україну, підкреслював досягнення українців у світовій цивілізації.

 І ще одного не можна не згадати. Кажуть, що на якийсь час можна прикинутися і розумним, і добрим, і щедрим  не вдасться лише прикинутися шляхетним. А в наш непростий час ми дуже потребуємо саме цієї якости і тягнемося до тих, хто її має. Володимир Сукнацький мав її в достатку; не лише мав, але й щедро ділився нею з усіма, з ким чи то на роки, чи то лише на хвилини його зводила доля. Роздавав зі самої глибини своєї душі цю життєдайну суміш вродженої порядности, різнобічних знань і життєвої мудрости і як дієву допомогу, і як добру пораду, і як сонцесяйну усмішку, і як коротке щире привітання. А вона, ця його душа, була, мов чиста, незамулена криниця – черпай із неї, пий, а вона не міліє. І його оселя в Торонто, і заміське житло свідчили не лише про майстровиту руку господаря – вони були зразком гостинности та доброти. Це бачили і цінували дружина небіжчика Дороті, дочки Надія Овен і Ліда Самець, онуки Марко Нестор, Таня Канескі та Леся Тері, а також правнук Максим Нестор. Пишалася покійним і його далека та близька родина.

Коли буваємо в Домівці, не покидає відчуття ще чиєїсь присутности. Немає  сумніву, що це дух цієї всіма шанованої і вищою мірою порядної людини, чия душа ще донедавна витала серед нас. А вже у затишній Домівці, що була передусім Його Домом, вона, поза всяким сумнівом, затримувалася надовго – тут їй було що згадати. Відлетіла... Непомітно злетіло і 40 днів...

Повсякденна круговерть і якісь щоденні справи заполонюють нас і не дають зосередитися на головному. А з висоти вічних цінностей усі ці мирські старання та збирання такі несуттєві та минущі. Володимир Сукнацький і жив, і відійшов з гідністю, залишивши по собі для української громади великий доробок та добру згадку. Спи спокійно, дорогий побратиме, ми Тебе пам’ятатимемо завжди.

Члени Філії УНО Торонто-Захід

PHOTOS