Arbeit macht frei!

Йосиф Сірка

“Праця робить вільним” – такий напис був на вхідній брамі одного нацистського концентраційного табору. Це мені пригадалося, коли прочитав у газеті, що російський офіцер-“миротворець” у Південній Осетії, доглядаючи за групою грузинів, яких змусив працювати на вулицях міста Чінвілі, сказав, що “праця навіть мавп перетворює в людину!”. Гадаю, що порівняння цих фраз дає яскраву картину –  агресори завжди мали багато спільного.

15 та 16 серпня на сторінках “УП” та “Майдану” була поміщена стаття С. Грабовського “Гітлерюнґе М”, яка дуже детально подала події в Чехословаччині 1939 р., які призвели до розпаду й окупації Республіки. Якщо б у статті Грабовського замінити німців росіянами, Гітлера – Путіним, німецькі політичні партії у Чехословаччині – російськими у Криму та в Україні, то вийде дуже сучасна картина російської політики щодо своїх сусідів.

Під сучасну пору, коли люди можуть отримати паспорти і виїжджати у світ, важко знайти країну, яка б складалася лише з однієї нації чи навіть раси. Звичайно, що співжиття вимагає поваги й толерантности від усіх. Канадка Карол Гюнг в’єтнамського походження, яка здобула першу, ще й до того золоту медаль у китайській столиці для своєї країни, плакала з радости, що прапор її країни підносився найвище під звуки канадського славня, який вона співала. Ця зворушлива картина була б незрозумілою для націоналістів нацистського покрою, які не тільки “захищали” своїх “соотечественников”, але й вважали себе вищою від усіх нацією і боролись не за співжиття, але за панування над іншими.

Пригадуються радянські часи, коли людей переслідували за віру, за політичні погляди, за національні інтереси, приписуючи звинуваченим антинародність, антипартійність, ревізіонізм, шпигунство, контрреволюцію та всякі інші “гріхи”.

Незважаючи на всі небезпеки бути засудженим, знаходились люди, яким сумління не дозволяло мовчати – вони боролися за свої переконання – Солженіцин, Сахаров, Стус, Чорновіл, Марченко та тисячі інших, які поплатилися не тільки здоров’ям, але й життям за свої погляди і переконання. Дивує, що за тоталітарного режиму люди наважувались протестувати, а за путінського режиму навіть такі поважані люди, як Горбачов, піддалися на кагебістську вудку і замість здорового глузду – виправдовують окупацію маленької незалежної країни. От яким може бути страх перед втратою привілеїв, які посідають власть імущі в Росії!

Звичайно, що порівнювання окупації Чехо-Словаччини 1968 р. з окупацією Грузії 2008 р. не є тотожні: Чехо-Словаччина була “братньою” соціалістичною країною, входила до Варшавського Пакту, а Грузія є незалежною суверенною країною (формально і Чехо-Словаччина була незалежною). До Праги вступили не тільки радянські танки, але й війська Варшавського Договору, а на Грузію напала одна держава, керівні ідеологи якої дуже багато спільного мають саме з ідеологією Третього Райху! Зрештою, окупація російською армією грузинської території більше підходить до порівняння із фашистською агресією проти Чехословацької Республіки 1939 р., бо в обох випадках йдеться про далекосяжні плани – Німеччина планувала поширення Третього Райху не тільки за рахунок європейських сусідів, а Російська імперія має на меті не тільки Чечню, Абхазію та Південну Осетію!

Було б несправедливим говорити тільки про сам факт нападу на Чехословацьку Республіку  1939 р. та її ліквідіцію, якщо не згадати до чого привела нацистська політика німецьку націю!

Наслідки нацистської політики відомі – після війни потерпіли не тільки нацистські колаборанти в Судетах, але й понад 3 мільйони німців, які нацистами не були, а були лише “соотечественниками”! Після 1945 р. офіційно у відновленій ЧСР при переписі населення  навіть такої національности, як німецька, не зазначалося. Німці “появились” тут щойно 1968 р.!

Саме результати нацистської політики – знищення німецької держави, розподіл її на Схід і Захід, втрата Східної Прусії, Сілезії, Саару – повинні б мати на увазі імперіальні сили Росії, коли вдаються до агресії, починаючи (чи випробовуючи) з малого сусіда. Вивчені у школі КГБ керівники Росії пробують “розвинути теорію” захоплення чужих територій нацистами, незважаючи на те, що нацисти не вживали вислів “німецькомовні”, бо їм потрібно було довести кровну “чистоту” націонала, а ідеологам “великой и неделимой” вистачає, що хтось вживає їхню мову, а якщо візьме ще й російське громадянство, то вже з “обіймів”  “соотечественников” не вирветься, зате імперія може поширитися за їхній рахунок, а про жертви ніхто не турбується – погляньте на Грузію!

Американський вчений, приятель України, Збіґнєв Бжезінський вважає, що “російську агресію проти Грузії не слід розглядати як якийсь ізольований інцидент, оскільки прем’єр-міністр РФ Володимир Путін і його спільники у Кремлі не сприймають пострадянську реальність”.

Німецький нацизм засудили – і він зник, але ідеологія його ще й сьогодні захоплює декого, хто втратив реальність і не звертає уваги на наслідки нацистських “завоювань”. Треба сподіватися і вірити, що в РФ ще не всі під тотальним контролем офіцерів КГБ, але є й люди, яким не байдужа доля Росії та її нації та які хочуть жити зі своїми сусідами у злагоді й мирі, як це демонструють західноєвропейські країни уже десятиліттями!