Бл. п. д-р Петро Підкович

(2.03.1929 – 27.04.2011)

Знаємо, що земне життя не вічне, і коли приходить старший вік, то кінець життя недалеко. Все думаємо, це буде колись, і ці болючі думки відкладаємо на пізніше. Але коли справді дорога нам людина залишає нас і відходить у Вічність, розпука заповняє наше серце, бо ця дорога нам особа більше не всміхнеться до нас і не заговорить з нами.

У глибокому смутку повідомляємо, що 27 квітня 2011 року у шпиталі Sunnybrook Health Sciences Centre в Торонто несподівано відійшов у вічність наш найдорожчий муж, батько і дідусь св. п. д-р Петро Підкович. Він народився 2 березня 1929 р. на фармі Красне в околиці Винярд, Саскачеван.

Д-р Петро Підкович виростав у родині відданих українських піонерів Канади. Батько Стефан прибув до Канади 1905 р., маючи 14 років, а мама Катерина Качур була народжена в Канаді. У родині було шестеро дітей. Часи наших піонерів – матеріально убогих, зате душею багатих і жертвенних. Нелегко було колись жити нашим людям у Канаді. Але вони мали сильну віру в Бога, не нарікали, працюючи, як могли, і були вдячні, що могли заробити на свій хліб.

Для Петра дитячі роки не були радісні. Маючи одинадцять років, став круглим сиротою. Заходами і під опікою сестри Марії та її чоловіка Івана Качура Петро закінчив загальну початкову школу “Галич”. До середньої школи ходив у Колегії Св. Йосифа в Йорктоні, Саскачеван. Університетські студії почав у Саскатуні, а закінчив їх доктором у Торонтському Університеті 1957 р.

Студентське життя Петра Підковича не було легке. На проживання і студії мусив він тяжко працювати на різних роботах, але коштів не вистачало. Щоб закінчити студії, змушений був позичити гроші. Без батьків важко було знайти когось, хто б відповідав за позичку. В цій справі багато допоміг міністр Іван Яремко, який погодився підписати позичку Петрові від Кредитівки “Союз”. Таким чином Петро міг продовжити студії і у 1957 р. закінчити факультет дентистики, а в 1970 р. – спеціалізацію. Він був одним із засновників департаменту дентистики при North York General Hospital. Його перша практика була у Торнгілл, а у 1965 р. переїхав у Вілоделл, де закінчив працювати у 2001 р.

У 1958 р. Петро одружився з Марією Говіка, консультантом музики державних шкіл м. Торонто. Перший син Мирослав помер у дитинстві, але ласкавий Господь зіслав їм ще двоє дітей – Івана і Ганю. Як батько Петро давав добрий приклад дітям, як жити. Батьки подбали, щоб діти не тільки отримали університетську освіту, але також старались виховувати їх у релігійно-українському дусі. Діти вчились в українській школі (УНО), закінчили матуру. В українській церкві брали участь у вівтарній дружині та організації “Діти Марії”. Були членами українських організацій – Доріст, МУНО, Пласт і Дирекції УНО Канади.

Петро не тільки любив свою сім’ю, але й любив Канаду, Українську Католицьку Церкву і український народ. Він був спонсором багатьох проектів на користь української діаспори в Канаді та українського народу в Україні.

Від самих початків прибуття до Торонто Петро включився у громадське життя. В Торонто у 1950-их роках було створено Український Студентський Клуб. В 1955 р. Петра обрано головою. Він також був основоположником Товариства українських католицьких студентів “Обнова”, Лицарів Колумба Ради Шептицького в Торонто. У 1990-х роках був головою парафії церкви Св. Володимира у Торнгілл, членом УНО, Українського Медичного Товариства Північної Америки, Товариства Українсько-Канадських Професіоналістів і Підприємців.

У 2004 р. Петро разом з дружиною вперше відвідали Україну. У Чорткові перший раз зустрівся з кузином Петром Підковичем і родиною дружини Марії. Він пожертвував на пам’ятник його дідуся Атаназія Підковича, який стоїть на могилі у Білому Потоці біля Чорткова на Тернопільщині.

Петро помер 27 квітня 2011 р. у присутності дружини Марії та сина Івана. 1 травня панахиду відправив о. диякон Володимир Шеремета у похоронному заведенні Glen Oaks Chapel, Oakville. Слово про Покійного виголосили о. диякон Шеремета і Зенон Чвалюк від Українського Національного Об’єднання. Подяка йому за те, що під час панахиди стояв з національним організаційним прапором УНО. Після панахиди Лицарі Колумба промовили вервицю-молитву.

Вранці 2 травня о. Матей Друрій, ЧСВВ, відправив заупокійну Службу Божу і парастас в українській католицькій церкві Св. Володимира в Торнгілл. Слово про Покійного і співчуття виголосив о. Матей Друрій.

Поховали сл. п. д-ра Петра Підковича на цвинтарі York у Торонто.

Після похорону відбулася тризна в залі української католицької церкви Св. Володимира. Тризною провадив син Іван Підкович. Молитву промовив о. диякон Шеремета.

Попрощали Покійного і висловили співчуття: о. диякон Шеремета – від церковної ради церкви Св. Володимира, Ярослав Білак – від Фундації ім. О. Ольжича у Києві, мґр. Лариса Гвоздулич – від КУ ОУК і Никола Белак – від студентів Університету Колегії Св. Михаїла.

На кінець Іван подякував о. Друрію за відслуження чину похорону та за прощальне слово. Рівно ж щира подяка о. диякону Шереметі за участь у відправленні панахиди і всім за їх присутність у похоронних відправах, за співчуття, квіти. Дякуємо труноносцям – Володимиру Ткачику, Василеві Пінчаку, Павлові Плішці, Вільяму Генрі, Тоні Курмей, Юрієві Сергійчуку; членкам ЛУКЖК – за обід; жертводавцям – за пожертви на Будівельний комітет УНО, “Новий Шлях”, Oсередок у Вінніпегу, на Службу Божу, на Лицарів Колумба, Конгрес Українців Канади, Український Музичний Фестиваль, Фундацію ім. О. Ольжича в Канаді і на Heart and Stroke Foundation.

Петро вважав за щастя бути дентистом. Він любив своїх пацієнтів, і всі вважали його приємною людиною.

За життя Петро був доброю і чуйною особою, спокійним, скромним і щедрим. Він ніколи не нарікав і не говорив негативно про людей, завжди згадував те, що добре і позитивне.

Найбільше Тебе будемо пам’ятати за всі Твої добрі діла і пораду.

Родина тяжко переживає втрату нашого дорогого Петра.

Він залишив у смутку дружину Марію, дітей Івана і Ганю, онуків Василя і Іванку, сестру Галину, цьоток Доріс і Галину, кузинів Анну Сіроту і Петра Підковича, ближчу і дальшу родину в Канаді та Україні.

Павло Качур, кузин дружини Марії, прибув з Києва на 40-й день з дня відходу у Вічність св. п. Петра Підковича і на його могилу поклав грудку землі з подвір’я родини Підковичів у Білому Потоці, Україна.

Прощаємо Тебе на вічну дорогу. Господь Бог нехай оселить Тебе там, де всі праведники спочивають.

Вічна Йому пам’ять.

Родина