Мистець Борис Єгіазарян

Лусіне Єгіазарян

Як почати розмову про Бориса Єгіазаряна? Київський... вірменський… сучасний… позачасовий...авангардний...старовинно-простий...художник. Можна розглянути його роботу в кожній з цих граней. Але найцікавішим є саме органічне поєднання їх в одній людині, в одній творчості.

Хоча не так вже й здивуєшся, коли знатимеш шлях Борисового навчання та пошуку, що починався в Єреванському художньому училищі ім. Терлемезяна. Потім Петербурзька “Мухінка” і знов Єреванський театрально-художній інститут. І нарешті Київська Академія мистецтв, яку він закінчив у 1986 році. Надто довга, багаторічна одісея, яка привела-таки Єгіазаряна до Ітаки – безмежного простору художнього мистецтва. Тоді, 25 років тому,  ніхто навіть з найближчих родичів не розумів, чого б це простий хлопець з гірського селища Апаран раптом хоче вчитися такій несподіваній справі – живопису та малюванню? Хоча вся навколишня природа – гори, Арагац – найкраща з гір, холодні джерела, спокій, пронизливий простір, майже кричала: “Малюй!” І він послухався.

Борис Єгіазарян-художник, безперечно, народився зі свого дитинства, своєї маленької Батьківщини. Ніяк його творчість ні з чиєю не сплутаєш – вірменин. Йому притаманне усе, на мій погляд, найвірменськіше – особливо колір. Згадати тільки роботи Сар’яна, Аветисяна, цей вірменський колір – експресія, вразливість, яскравість життя; пронизливо-сонячне сяйво полотен, де навіть у темно-синьому, в густо-зеленому спалахує вогонь! І тут же, серед цього ж вогню, – спокій старовинних мініатюр або фресок, які так любить роздивлятися Борис. Тут вже і жовто-гарячий, і червоно-войовничий стають миротворцями. Або зовсім просто – біле полотно, а на ньому білий, золотий контур – людина. Білий – колір чистоти, а та людина – давньохристиянське зображення на камені, побачене ним колись. Чи не дивно?

Та все-таки Борис Єгіазарян не вірменський художник. Він українсько-вірменський. Києво-єреванський – і ніяк вже без Києва не обійтись, бо став він його другим творчим домом. Звідси в його яскравих, бурхливих роботах оксамитовий тон, ніжні тіні, тонкість прозорих лесировок – Україна.

Ще – будь-який мистець завжди належить своїм глядачам, а вдячних глядачів і друзів у Бориса в Києві аж ніяк не менше, ніж у Єревані. І живуть вони в його вірменській голові та на його портретах. І цих портретів у нього багато, і всі надзвичайно вродливі; дружина з крокусами, молода дівчина з довгою шиєю, шотландська дівчина зі скрипкою. Та ще, мабуть, сотні висять на стінах по всьому світі.

Взагалі, друзі у нього з’являються всюди, де тільки він буває зі своїми святковими роботами і виставками: у Греції, Швейцарії, Франції, Америці і Канаді. Хтось з мистецтвознавців сказав колись про Бориса, що він казкар і малює радісні казки. Я не згодна. Отже, він не просидів своє життя в майстерні, мріючи на полотні. Були різні часи важких хвороб і непорозуміння. Активна участь у Карабахському русі і навіть війна! Було, коли КГБ приходило додому, де сиділа дружина з маленькою донькою. Було і ще страшніше для художника – вогонь! Згоріла майстерня, а в ній – 10 років праці. Але, пройшовши таке, він  прийшов до Бога.

Борис не малює казки, він малює життя! Відвертість, радість, спокій його робіт – це життя, яким воно має бути, задля якого і була створена людина. Єгіазарян намагається передати любов людини до Бога, любов Бога до людей, яку сам прагне зрозуміти, кожен день читаючи Біблію. Напевно, тому і приємно бачити його картину у себе на стіні, бо там, де присутня Божа любов, – усе тільки чисте, радісне, спокійне. До речі, сам Борис Єгіазарян любить говорити про своє життя: “Слава Богу”. Атож – Слава Богу!

Шанувальники мистецтва, галерея КУМФ запрошує на виставку Бориса Єгіазаряна, яка відкриється 10 вересня і триватиме до 24 вересня.