Україна прощала Надійку Світличну

Оксана Бризгун-Соколик

Київ, середа, 16 серпня, вечір. Аскольдова могила. Надійку Світличну прощають друзі. ечір над Дніпром заповнений молитвами, словами панахиди, споминами недавнього і далекого минулого.

Четвер, 17 серпня. Будинок вчених. Серед моря квітів лежить ця тендітна жінка, яка пройшла свій життєвий шлях з усмішкою, творячи добро, допомагаючи, не зневірюючись. Часто наперекір долі.

Від 10-ї години ранку одні проходять, прощаючись з Надійкою, інші стоять у задумі. Постійно хтось виступає зі словом прощання. Науковці, члени Гельсінської Групи, актор Львівського театру читає вірш Стуса, закінчуючи словами “не повернеться”... А тоді голосом розпуки – “Повернись!...” – чим зворушує присутніх до сліз.

Тепло прощають Надійку Марія Шкамбара, голова СФУЖО, та Слава Рубель, голова Головної Пластової Булави від Пласту... А люди приносять все нові та нові квіти...

О 12-й годині формується похід до собору Св. Володимира. У Володимирському соборі Надійка відходить у вічність з молитвами сотень людей...

Автобусами добираємося до Байкового кладовища. Надійка спочиватиме біля свого брата Івана, поета, мученика. Труна знов відкрита, сонце щедро ллє своє проміння останній раз на Надійку, яка так його любила... Священик співає молитви. Євген Сверстюк просить до слова Президента України Віктора Ющенка, артистку Львівського театру, Ліну Костенко: “...Шістдесятники, як кристали, а вона серед них – як діамант...”

Євген Сверстюк закінчує промови, перепрошує головно діаспору, що не всі змогли попрощати Надійку. Замкнену труну опускають в могилу. Всі кидаємо в могилу “традиційні три грудки землі...” Ще остання спільна молитва... Перегорнута остання сторінка книги життя великої, небуденної Людини. Книга закрита.

Тризна в музеї Івана Гончара. Прошу слова: “Як почесна голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій складаю щире і глибоке співчуття від жіночих організацій в цілому світі чоловікові Надійки Павлові Стокотельному, синові Іванові, присутнім і неприсутнім рідним і друзям, Об’єднанню Українських Православних Сестринств в Америці, довголітньою членкою яких вона була, редколегії журналу “Віра”, головною редакторкою якого вона була довгі роки, Пластові, членкою якого вона була, шістдесятникам, членам Гельсінкської Групи, Україні.

Прощаємо цю скромну, мужню, завжди усміхнену жінку, яка жила правдою та справедливістю, яка безмежно любила Україну і ціле своє життя присвятила їй. Вічна Їй пам’ять!”

Тризна заповнена споминами приятелів і друзів. Україна прийняла Надійку на вічний спочинок.