Відомий дисидент Микола Горбаль відвідав Торонто

Мґр Роман Івашків

Остання у весяному сезоні 2007 року доповідь під егідою Наукового Товариства ім. Шевченка, що відбулася 7 червня у галереї Канадсько-Української Мистецької Фундації в Торонто, завершила серію на особливо мажорній ноті. До Канади завітав відомий дисидент, письменник, музикант та громадський діяч Микола Горбаль. І хоч виступ його стосувався тем не надто райдужних, бо розповідав Микола Андрійович здебільшого про своє заслання, цей харизматичний, уже сивочолий чоловік, якому в житті не раз довелося пройти між Сциллою та Харибдою, вкотре засвідчив незламність українського духу, продемонстрував непереборний оптимізм і закликав вірити у краще майбутнє України.   

До Північної Америки, а зокрема до США, Микола Горбаль приїхав, передовсім аби зібрати та впорядкувати архіви та особисті матеріали знаної правозахисниці та активної учасниці Української Гельсінкської Групи і руху шістдесятництва Надії Світличної, яка відійшла у вічність у серпні 2006 р. Займається цією справою Микола Горбаль не лише з глибокої поваги і шани до своєї приятельки Надії, але й тому, що протягом останніх десяти років невтомно працює над втіленням ідеї покійної – започаткуванням та розбудовою музею шістдесятництва у Києві. 

Головною ж метою відвідин Торонто була презентація літе-ратурних та музичних робіт Миколи Горбаля, якому, попри активну громадсько-політичну діяльність, все ж удалося вилити частину колосального життєвого досвіду в музичних творах, віршах, збірці спогадів і публіцистичних статей та автобіографічному романі. 

Ще під час його заслання, у 1983 році, у видавництві “Сучасність” вийшла у світ книжка ліричних мініатюр та пісень, до речі, впорядкована Надією Світличною, під назвою “Деталі піщаного годинника”. 1986 року у німецькому перекладі з’вилася збірка поезій “Тут чекають кінця” (Hier wartet man auf das Ende). У 1992 році – перевидання “Деталей…” вже у незалежній Україні. У 2001 році Микола Горбаль видає книгу споминів і статей “Один з шістдесяти” й нарешті у 2006 році публікує свій “химерний” роман-спогад під назвою “Презентація життя”. 

До власної найновішої книги, як, зрештою, і до раніших творів, автор ставиться напрочуд скромно і критично. Проте не може не пишатися тим, що присвятив “Презентацію життя” родині Світличних: Іванові, Надії та Леоніді. Для самого Горбаля такі постаті, як сім’я Світличних, що родом з Луганщини, та інші учасники дисидентського руху – дивовижні взірці патріотизму, які пронесли дух українства крізь тортури й заслання, не втративши людської гідности, не продавши совісти, не промінявши свободи на блюзнірське існування. 

До таких людей належить і сам Микола Горбаль. Після закінчення Чортківського музично-педагогічного училища, недовгого вчителювання у Борщові, навчання в Кам’янець-Подільському та Івано-Франківському педагогічних інститутах у 1970 році він був уперше заарештований за так зване “розповсюдження самвидаву”. Згадує, як вилучили у нього зошит з поезіями і піснями, які хоча й були за суттю антирадянськими, та все ж у порівнянні з творами інших дисидентів не давали достатньо підстав для такого суворого покарання, яке випало йому на долю. Адже Микола Горбаль був передовсім музикантом і педагогом. А каральний термін і справді був шокуючим: 5 років таборів суворого режиму в Мордовії та Пермській області та ще 2 роки заслання в селі Парабель Томської области. Як згадує Микола Андрійович, після оголошення вироку “я пішов у камеру і почав молитися: сім років – це ж ціла вічність”. Та “тодішня вічність” була лише краплею в морі, бо далі прийшов другий арешт, а згодом і третій – за абсолютно сфабрикованими, брудними, без-підставними звинуваченнями. Про-те, як засвідчує Микола Горбаль, зараз він ні про що не шкодує і навіть дякує Господеві за його волю. “Таких людей, що їх усіх разом зустрів на засланні, – каже він, – не зустрів би ніколи в житті, а в таборі зробив більше, ніж поки ходив по так званій “свободі”.  Згадуючи ті гіркі дні, Микола Андрійович навіть жартує, що, коли прибув на заслання із першим терміном п’ять років і знайомився із засудженими бійцями УПА та іншими в’язнями, більшості з яких дали по 25 років, то зопалу думав собі: “А мені всього 5, яка срамота – не могли ж дати більше?!”

Сьогодні Микола Горбаль називає себе “вимушеним політиком”, хоч насправді, крім музики й поезії, все ж має неабиякий хист до політичної діяльности. Після повернення із заслання у 1988 році він стає виконавчим секретарем Української Гельсінкської Спілки. У період з 1990 до 1994 Микола Горбаль – депутат Київської міської ради, а у 1994 обирається депутатом Верховної Ради України II скликання. Зараз він працює президентом благодійного фонду “Галерея Богдана” та є членом Комісії при Президентові України у питаннях помилування. Він – лауреат премії ім. Василя Стуса, а також нагороджений Президентом Віктором Ющенком орденами “За заслуги” III ступеня та “За мужність” I ступеня. 

Відрадно, що Україна врешті оцінила мужність і заслуги свого вірного сина, який волю нації та українську державність поставив вище за власне життя.