Тарас Шевченко завойовує Сибір

Петро Струк

У Західному Сибіру знаходиться невелике місто Сургут. У цьому місті, як і по всьому Сибіру, проживає велике число українців, вивезених у різні часи з України. Після того, як Совєтського Союзу не стало, по всіх містах Східної Росії почали організуватися українські громади, створюватися українські товариства і т. п. Таке товариство зорганізувалось і в місті Сургуті, де проживає близько 30,000 українців.

Небагато світ знав про ті громади за часів радянської влади, коли довкола Совєтського Союзу висіла залізна куртина, а українцеві, який мешкав у цій “в’язниці народів”, було навіть небезпечно признаватись у приналежності до української національности. Та відколи того російсько-совєтського шовіністичного тоталітарного режиму не стало, а політичне повітря до певної міри “потепліло”, українська свідомість там набрала більше відваги – ожила-відродилась.

Ці товариства наполегливо працюють на національно-освідомлювальній ниві: організують співочі колективи, провадять українські школи, де навчають дітей української мови, історії, культури та рідних давніх звичаїв, проводять святкування і т. д. А при тім знайомлять й інші етнічні групи з українською історією та культурою. Для цього влаштовують щорічно всілякі фестивалі, на яких звичайно вшановують когось із визначних українських діячів культури чи творців Української держави.

Українська громада в місті Сургуті втішається власним будинком, в якому веде всю культурну працю, включно з українською школою. А завдячують це патріотичному, молодому, успішному підприємцеві, емігрантові із Західної України, з міста Самбора, який повністю за власний кошт збудував цей престижний будинок. Ця людина – Володимир Трофимович Самборський. Він широко знаний як у Росії, так і в Україні як здібний, успішний підприємець, який є також щедрим меценатом на добродійні цілі – як українські, так і російські (адже він живе у Росії). Та найважливішим є те, що за його старанням перед владою, що виявилося не так нелегко, йому вдалося отримати дозвіл та площу під спорудження пам’ятника Тарасові Шевченкові. П’ять років забрало, як він твердить, тяжкої боротьби з усякими чиновниками, щоб дозволили йому цей пам’ятник спорудити на російській землі. А все ж переміг і на свій власний кошт таки поставив монумент. Камінь-п’єдестал під погруддя Шевченка висотою п’ять метрів був привезений з України. Сам Прези-дент України Віктор Ющенко перерізав стріч-
ку, відкриваючи Шев-ченкові “світ”. Багато інших достойних гостей з України також приїхало взяти участь у цьому надзвичайному святі. Це ж бо Шевченко, як переможець, а не, як колись, каторжник, тріумфально появився в Сибіру. І все це завдяки патріотизмові Володимира Трофимовича.

А тепер кілька слів про Володимира Самборського. Во-лодимир Самборський народився 1948 року в місті Самборі Львівської области. Самбір колись називався Самборськ і належав багатому шляхтичеві на ім’я Григорій Самборський. Саме Володимир і є далеким нащадком того багатого колись шляхтича. Але багатство, яке він посідає зараз, не є спадком по його предках, рід цей уже давно збіднів. Освіту нафто-хімічного інженера він здобув у Дрогобицькому ліцеї, та з огляду на те, що там праці за його спеціальністю не пощастило знайти, Володимир виїхав у Сибір, де в той час саме розвивалася нафто-газова індустрія. І хоча на початках мусів вдовольнятися не дуже-то великими заробітками, його хист і терпеливість, як по драбині, щабель за щаблем винесли його на вершок фінансової вершини. В сучасний час він займає пост генерального директора другого за величиною після Московського Сургутського торгово-промислового дому, а також є власником нафто-газового гіганта. Володимир Трофимович Самборський – меценат багатьох як українських, так і російських добродійних допомогових установ.

Слава тобі, земляче Володимире Трофимовичу. Щасти тобі Боже.