Урочистий вечір нагород з нагоди 30-ліття Канадського Етнічного Клубу Журналістів у Торонто 27 червня 2008 р.

Як завжди від довшого часу, програма і презентація відбувалася в Velma Rogers Graham Theater (333 Bloor St. E., Toronto). Цілу подію фільмували камермени, щоб показати її пізніше кілька разів на телебаченні. З кожної категорії нагороджено двох представників. The 2008 Sierhey Khmara Ziniak Award отримав член Ради Директорів Клубу Dave Nguen за журналістську досконалість у виданні його тижневика та його невід’ємну частину в боротьбі за звільнення онтарійської преси від каральних податків, які уряд хотів накласти на медію. Після програми на даху будинку відбулася гостина.

 P.S….
Ми давно повинні скинути зі себе слово “ЕТНІК”. Ми не були і не є “етніками”. Ми є емігранти після    війни, нас називали: діпістами, новоприбулими, але не “етніками”. Як це слово до нас прилипло?    Згідно зі словниками “етнік” означає язичник, ідолопоклониик. Язичество – загальне позначення дохристиянських по-літоїстичних релігій, на відміну від монотоїстичних (християнство, магометанство і т. д.).

Ми є канадцями українського походження. Наші діти тут народилися – то які вони “етніки”? Я ніколи не вважала себе “етніком”, не плаваю в етнічності і з багатьма (як Джон Торі) я вже говорила про анахронізм слова “ЕТНІК”.

15 вересня 1893 р. в місті Джерсі Ситі, Нью-Джерсі, США, появилося перше число газети “СВОБОДА” – найстаршого українського часопису в Північній Америці (в діаспорі). Першим редактором від 1893 р. до 1895 р. був о. Г. Грушка. Відтак чотири інші священики почергово редагували “СВОБОДУ” до 1907 р. Відтоді редакторами “Свободи” були самі чоловіки. (У тих часах жінки переважно ліпили “пероге”, варили голубці і приготовляли “бенкети” з малої букви). У “Свободі” співпрацювали різні талановиті люди, українські діячі, письменники і журналісти, поміж ними д-р Іван Франко, Б. Легкий, І. Кедрин-Рудницький, Б. Кравців, М. Сосновський, В. Будзиновський та багато-багато інших зірок писаного слова.    “Свобода” була ініціатором створення “Руського”, згодом Українського Народного Союзу, і з 1908 р. “Свобода” є його офіційним органом. Тепер головний редактор “Свободи” – Рома Гадзевич, редактори різних ділянок: Христина Ференцевич, Левко Хмельковський, Петро Часто. Передплата на рік для членів УНСоюзу – $45.00, а для всіх – $55.00.

У цей ювілейний рік бажаю, щоб “Свобода” ще багато-багато років кидала пронизуюче світло в наш похмурий світ, повний непорозумінь, занечищеного повітря, воєн, тайфунів, катастроф і людей, яких ніщо не мотивує до творчої, корисної, громадської праці, а газета – найстарший засіб порозумінь, розваги і мандрівок вперед – з часом!

Многих літ, “Свободо”!

ПРИВІТ!

Опінії

Коли зійдуться чи то птахи, чи звірята, чи люди – постає гамір, пожвавлений гук, гудіння, повне кипучого замішання. Та гамір міста – це гамір людей, які мають що продати, хочуть продати, які кричать на всі заставки, щоб звернути увагу перехожих, що те, що вони продають, повинно вийти перехожим на здоров’я, а їм на користь. Гамір міста є символічний; він є неначе синтезою всієї людської активности і професійности. Все людство старається щось продати. Ті, хто має силу, – продає силу. Хто має впливи – продає впливи. Артисти, мистці, поети, письменники – продають їхнє мистецтво, їхнє писання. Урядові особи, бюрократи – ласки, прихильність, прислуги, думки. Жінки продають чарівність, красу, теплоту серця, щоб одержати те, що вони хочуть і не мають. Вони всі стараються виявити те, що вони посідають, і кричать за тим, чого їм бракує, щоб заспокоїти свою жадобу. Навіть серед ночі можна почути шепоти і таємні віча при зачинених дверях, де обговорюють справи, про які не можна говорити голосно, де пливуть слова без голосних звуків, пісні без слів, які, одначе, говорять про місто голосніше, ніж бубни і дзвони. Завданням тих беззвучних гаморів є те саме, що й вигуки крикунів, тільки їхній зміст завжди є шляхетний і ґоноровий. Не є добре, коли люди втікають від міських гаморів у гори та пустелі, щоб жити на самоті і милуватися співами пташок і голосами звірів, бо через те вони ставлять людину нижче тварини. А це не є природне.

                                              (Ша Ченґпей, 1671 рік)

* * *

He всі люди хочуть і можуть жити серед природи, тиші, де ближче до безконечности, до Бога, де нема занечищеного повітря, де земля має “нормальну” температуру, де не треба нічого боятися, крім вовка чи ведмедя... Але люди, які посували світ вперед, які від найдавніших часів розвивали науку, знання про недосліджені справи, не вибирали для себе ідеального місця для праці і науки. Якби не фанатичні дослідники і шукачі фактів і правди, не було би Архімеда, Колумба, Люї Пастера, Нобля, Бантінґа, Айнштайна і багато, багато, багато інших геніальних плугатарів ниви життя на Землі. Життя є цікаве і корисне, коли воно є процесом росту, творчости і винахідливости. Не кожна людина може нюхати чарівні квіти і слухати симфонії співу пташок увесь час – бо це здорово! Є люди, що в кожних обставинах пересівають через свою власну інтелігенцію все, що діється, – і думають. І вони є щасливі. А найбільше нещасливі є ті, що зустрічають кожний ранок зі свідомістю, що вони не мають що робити і чим виповнити свій довгий і порожній час.

Нова книжка з учора – на сьогодні, і на завтра, і на всі часи

Д-р Василь Верига, “Під крилами визвольних дум”.

Спогади підхорунжого Дивізії “Галичина”

Ці спогади залишаться історичним документом, що буде промовляти до читачів своїм безприст-расним, спокійним тоном. Це – оповідання людини, що сама пе-реживала в епосі трагедій, непорозумінь, у війську, яке мало навчити муштри, щоб потім могти боротися за Україну у професійний спосіб. Д-р Верига не пропускає жодної подробиці від моменту, коли став добровольцем до Дивізії “Галичина”. Його чудова сполука дару обсервації з даром оповідача – і зворушливий зміст без патосу – роблять цю книжку актуальною на всі часи.

Полоненим у Ріміні було заборонено підступати близько до дротяної загороди. Одного полоненого раптом щось спокусило вчепитися руками за  загороду. Військовий англійський доглядач без задуми    відразу полоненого забив. Всі інші полонені страшенно тим обурилися, одначе, не маючи іншої “зброї”    зареагувати на подію, придумали розіслати – де було можливо – цю поштівку. Її нарисував таборовий гуморист-карикатурист Орест Слупинський (псевдонім ҐО-ҐО). Чи поштівка допомогла у чомусь – не знаю, але знаю, що Орест Слупчинський тепер є головою Станиці в НЬЮ-ЙОРКУ.

P.S. Книжка д-ра Василя Вериги “Під крилами визвольних дум” підредагована за українським правописом,  затвердженим у 1929 р. відповідно до “Правописного словника” Григорія Голоскевича.

Епізоди з прогулянки до Ніагари Фолс, яка відбулася завдяки Канадсько-Українській Суспільній Службі, Філія Торонто

Прогулянка до Ніагари Фолс хоч тривала тільки один день, проте була виповнена цікавими епізодами. Після двох довших зупинок ми поїхали до української православної церкви Свв. Петра і Павла – на обід. Пані Катруся Микитюк, голова жіночої організації при церкві Свв. Петра і Павла, і дяк Олександр Солдатов дуже тепло й сердечно нас привітали і щедро нагодували, дуже смачними і здоровими стравами. Як подумати, що ця церква має 22 парафіяни, то ми справді подивляли господиню і “творця” меню, яка приготувала обід з таким “старокрайовим” смаком. Поговоривши і оглянувши всередині церкву, ми поїхали до Музею Колянківських, який колись був славний тим, що у ньому зберігалися найславніші картини Курилика. На жаль, панство Колянківські передали в руки НЕКВАЛІФІКОВАНИХ людей і всю збірку Курилика, і музей після своєї смерті, замість звернутися до Канадського уряду за допомогою, бо ж Курилик був канадцем. Тепер кімната, де перенесено всі картини Курилика, напівпорожня. Залишилися маловажні картини. Поговоривши і посумувавши, ми поїхали до чудової винарні Rosewood Estate, власниками якої є панство Рената і Євген Романи і яка є не тільки Винарнею, але і надзвичайною Медярнею! Взагалі, все у тім підприємстві є чудове і надзвичайне! Панство Романи отримали за одне вино медаль, що не часто трапляється таким молодим і недавнім “винотворцям”!

Ми вислухали пояснення про творчість роблення вин, спробували всі найкращі вина, особливо вино з меду, яке колись робили козаки і пили, коли писали листа до султана! Вернулися в Торонто у доброму гуморі і з торбами, повними пляшок з винами, банок з медами і воскових свічок, щоб у Різдвяну ніч співати з великим зворушенням: “Три свічки воскові – Ісусові Христові!”