Сторінки Віри КЕ: Хроніка, Коментарі, Різне...

31-ша щорічна “ҐАЛЯ” Канадської Етнічної Медія-Асоціації

 Ця подія відбувалася в Velma Rogers Graham Theatre (333 Bloor St. E., Toronto) 26 червня 2009 р. “ҐАЛЯ” проходила в пам’ять засновника Canadian Ethnic Journalists Club, переіменованого кілька років тому на Canadian Ethnic Media Association. Привіт з низкою приємних слів на великому екрані склав Майкл Іґнатьєв, неначе б наш уряд уже належав до офіційної опозиції. А ми маємо ще прем’єра Канади, що також повинен був мати можливість сказати кілька слів до різнонаціональної медії! Нагороди дістали по два представники друку, радіо, телевізії, інтернету. Головну нагороду Sierhey Khmara Ziniak одержала Irene Chu – за її невтомну працю дорогою радіопередач, писанням і передачами на інтернеті, щоб зблизити канадську китайську громаду з багатокультурним середовищем. Після офіційної частини присутні перейшли на плоский дах будинку, де на них чекала щедра гостина. Спонсор гостини – Ontario Media Development Corporation.

Астрологічні страви для народжених під знаком “ВІРҐО” (ДІВА), 23 серпня – 22 вересня

Помідоровий бульйон

До глечика (баняка) вляти три пушки помідорів, додати покраяну цибулю, один “бобковий” листок, горнятко покраяних листків селери, кілька цілих перців, ложку посіченої петрушки, три кістки (або пушку) курячого бульйону. Варити, доки городина зм’якне. Залишити на кухні на якої півгодини. Перецідити. Вмішати пачку розм’якшеної желатини. Підігріти все, щоб желатина розпустилася. Як треба – додати солі, перцю і що хто любить. Поставити до холодильні на кілька годин. Перед подаванням легко помішати виделкою.

Салат з гречаною кашею

Приготувати повне горнятко звареної гречаної каші. У великій мисці вимішати: розрізані маленькі помідори (“чері томейтос”), неповне горнятко покришеного сиру “Камембер”, пів-головки покраяного салату (“летис”), грубо втерту калярепу (“кольрабі”), малу посічену цибулю, дрібно покраяні або розтерті два зубці часнику. Покропити свіжовидушеним соком з цитрини, полляти оливою. Додати горнятко звареної гречаної каші. Добре все вимішати, додати, як треба, солі, перцю. Їсти з припеченими скибками житнього хліба (“тоуст”), помазаного майонезом і зверху посипаного перцем. Зрештою, їсти з чим кому смакує.

Дата у вересні

1 вересня 1939 p. почалася Друга світова війна інвазією німецького гітлерівського війська на Польщу. Це був дивовижний, величезної важливости момент, що розвинувся у складний комплекс подій, якого ще не було в історії людства. По суті, війна була конфліктом між двома коаліціями держав: Німеччиною, Італією, Японією та їхніми сателітами і Альянсу (союзу), складеного зі США, Великої Британії, Радянського Союзу, Китаю та їхніх сателітів.

У короткому часі конфлікт перетворився у глобальний, в якому брало участь майже 70 націй. Війна закінчилася 9 травня 1945 р. беззастережною капітуляцією Німеччини і капітуляцією Японії – 2 вересня 1945 р.

* * *

У вересні 1928 р. д-р Олександр Флемінґ (Alexander Fleming) винайшов пеніцилін. Цей винахід почався щасливим випадком: д-р Флемінґ залишив на кілька днів на повітрі кілька плиток, які вживав для експерименту Staphylococcus Aureus. Якраз, коли він хотів викинути заражені плитки, зауважив, що на них там, де затрималася плісінь, не виросла ніяка бактерія. Плісінь була Penicillium, і д-р Флемінґ назвав цю плісінь Penicillin. Пеніцилін вперше почали застосовувати на людях у 1941 p., і він дуже допоміг пораненим альянтам у час Другої світової війни.

Опінія

Про все можна говорити коротко, навіть коли це була довга історія. В журналістиці довгі статті з зайвими словами та реченнями від давніх часів називають “ковбасами”, і головні редактори дуже остерігаються таких “ковбас” у газеті. Але і в доповідях, промовах, привітах треба вважати, щоб вони не перетворювалися в “ковбаси”, головно, коли в них нема вплетеного трошки мікроскопійного гумору. Відомий гуморист Стівен Лікок твердив, що люди радо признаються до своїх гріхів, але ніколи не признаються, що не мають почуття гумору. А науковці довели, що люди з розвиненим почуттям гумору краще розв’язують тяжкі проблеми, краще реагують на образи, не загострюють відносини з людьми, що “йдуть їм на нерви”, і мають багато ширший погляд на життя. Гумор будує мости, не руйнує приязні і з кожної ситуації помагає вийти позитивно. І доведено, що гумор помагає травленню.

На наших т. зв. “бенкетах” не треба виповняти порожніх місць у програмі якимись “семі-концертами”, під час яких прислуга носить каву, забирає брудний посуд до кухні, запевняє, що принесе сметанку і цукор, а гості з чемним зацікавленням слухають “семі-концерт” або виходять до “лейдіс” і “джентлмен”. А чому не запросити якогось доброго гумориста, щоб своїм гумором поміг травити популярні тепер “курячі грудинки”, що смакують без смаку, і треба їх жувати і жувати, щоб вони нарешті дісталися до шлунка? В Торонто маємо відомих гумористів, як, наприклад, Люба Ґой, Тед Волошин, Ігор Бачинський, Рон Когут і, може, ще більше невідомих, що приїхали недавно чи давніше з України і в погоні за хлібом “насущним” не мали часу представити себе публіці.

Дуже відомий теолог, автор, журналіст Том Гарпур писав у газеті “Торонто Стар” (10 червня 2002), що Христос часто мережив гумором свої параболи, але гумор загубився в перекладах на інші мови (lost in translation!). А Мартін Лютер Кінґ сказав одного разу: “Бог мав найкраще почуття гумору, бо інакше Він був би не створив так багато політиків!”

Жартування є потрібне, щоб не денервуватися “ковбасами” в газетах і промовах і могти перестати жити сьогодні – вчорашніми днями!

Криза – гарні моменти

Цього року не тільки криза світові докучає, а в нашому Торонто ще й погода дивна. Ми мали два дні весни, кілька днів літа і самі зимні ночі. Ще не требa було пускати офіційного охолодження – вистачало тільки відчинених вікон,  і то не багато. Але 12 липня, в неділю, як на замовлення, появилося веселе, тепле сонце, хмари відпливали в інші сторони, а ми мали прекрасну погоду. І в цей надзвичайний день парохія Св. Димитрія на вулиці Ля Роуз після всіх Служб Божих влаштувала в парку, між Домом Опіки і церквою та комплексом, складеним з Української Кредитової Спілки, української школи для дітей, кільканадцятиповерхового модерного будинку для сеньйорів, розважальну зустріч-пікнік. Всі столи, що давно стояли забуті, опинилися в парку, а довкола них – і парохіяни, і знайомі, і сусіди, і різні гості. Грав оркестр, співала надзвичайна співачка з надзвичайним голосом (я не довідалася її прізвища, бо в такім гаморі не чути було навіть власних слів), і танцювали і діти, і тати, і вуйки, і “цьоці”, і навіть я! А хто не танцював – то ходив їсти до складеного довгого стола, де пані з церковного комітету продавали за 10 долярів гігантську тарілку, повну їства: 4 вареники, 3 голубці, дуже довгу смачну ковбаску,    квасну капусту і з широкого високого хліба грубу “кромку” (пластинку).

Близько восьмої години ще світило сонце, але повіяв зимний вітер – і залунало тут і там: “Час додому, час...”

ЛИСТИ Уривок листа з Києва

Квітень 2009 р.

 “... Ми поки кріпимося, бо криза і нас зачепила, тому що всі імпортовані товари і ліки подорожчали від різниці на курсі іноземної валюти, а заробітна плата осталася та сама. Піднялися тарифи на комунальні послуги і проїзд у транспорті майже в 2-3 рази. Тепер приходиться затягнути ремені тугіше і багато в чому відмовляти собі. Тато лишився без роботи, бо скоротили усіх пенсіонерів, щоб молоді мали змогу заробити і годувати свої сім’ї. Мама має також невелику пенсію, і тому прийдеться якось усім разом пережити ці часи. Але – все минеться, тому що людям у війну і після війни було ще важче – і все пройшло. Треба тільки набратися терпіння. Головне – здоров’я, бо сало, картопля, горілка і огірки завжди будуть на столі, незалежно від якоїсь економічної кризи!

З повагою і любов’ю Ліля Т.”