Ходімо ж, доленько моя...

До 65-річчя творчої діяльности Й. Гошуляка

У його репертуарі, як оперного і концертного співака, 37 творів на слова Т. Шевченка, понад 70 українських народних пісень і дум, близько 130 романсів, переважно українських, ролі у 20-ти операх. Та й це ще далеко не все, що виконував славний українець – відомий оперний і концертний співак (бас) Йосип Гошуляк.

А почалося, як це часто буває, з народної пісні, яка з молоком матері увійшла в його життя. Мати  співучою була. Було у неї десятеро дітей, і поки кожному колискові переспівала, а Йосип найстаршим був, то й наслухався їх пребагато. Та й село Палашівка, що на Тернопільщині, де він народився 7 жовтня 1922 року, гарним і співучим було. Навчався в гімназії в Чорткові. Саме там отримав перші знання з музики, співаючи у хорових колективах. А далі – духовна семінарія в Станіславові. Місті, яке віддавна славилося своїми хорами: “Бандурист”, “Боян”, “Думка”, театральними колективами, відомими скрипалями і композиторами.

За наукою, музикою і молитвами минали дні. Молитися було за що: то більшовицька, то нацистська окупації рідного краю давалися взнаки. У 1944 році Станіславівську духовну греко-католицьку семінарію було розформовано, а через деякий час відновлено на території Німеччини. Опинився там і Йосип Гошуляк. Оптиміст від природи, він вірив у життя, вірив у людей. Ось як описує цей період життя у місті Ауґсбург Катерина Семишин, що була вивезена на примусові роботи до Німеччини: “Єдиною духовною розрадою були Богослужіння, організовані молодим талановитим студентом теології Йосипом Гошуляком. Його чудовий голос і глибокозмістовні проповіді зацікавлювали всіх, хто прагнув духовного заспокоєння. В сумному табірному житті це був справжній промінь радости, поєднаної з гордістю за нашу молоду, талановиту людину”.

І дійсно, у ті важкі часи Йосип Гошуляк намагався морально підтримати зболених душею земляків. Окрім того, брав участь у хорах під орудою Ярослава Барнича та Володимира Божика, у театральних постановках режисера Володимира Блавацького та навчався вокалу в колишнього артиста Київської Опери – педагога Дометія Йохи-Березенця.

У 1947 році духовну семінарію переводять до Голландії. Ще рік навчання, і семінарію закінчено. В Амстердамі, не перериваючи навчання в духовній семінарії, Йосип бере уроки вокалу у відомого педагога Королівської Консерваторії мадам Анни Ель-Тур. Це сталося завдяки спонсорській допомозі добродія-голландця Дріля.

За цей час голос співака значно сформувався, зміцнів, став барвистішим за тембром, особливо у нижчих тонах басової теситури. Саме в Голландії він розпочав свою вокальну кар’єру соліста семінарійного хору під диригентурою Мирослава Антоновича. Невдовзі до нього звертається Григорій Китастий із пропозицією їхати з його Капелою Бандуристів до Америки. То була цікава ідея. Але він вирішує їхати не до США, а до Канади. У тому ж 1949 році Йосип Гошуляк поселяється в Торонто.

Зав’язалося добре. Краще й не могло бути. Він – слухач Королівської Консерваторії у класі знаменитої італійської співачки і педагога Джіни Чіньї, відтак два роки навчання в оперній студії. Незабаром – переможець Першого музичного фестивалю в Канаді, бажаний виконавець на святкових концертах, організованих українською громадою Торонто.

Скоро відбувся його дебют як професійного оперного співака. Це сталося 31 березня 1957 року в концертному залі “Мессі Голл”, де Йосип брав участь у постановці опери “Купало” А. Вахнянина.

Хвилі творчости заполонили співака. Ще декілька місяців впертої праці, і Йосип Гошуляк – провідний бас Канадської Оперної Компанії, диригентом симфонічного оркестру якої був палкий прихильник його таланту італієць Ернесто Барбіні.

Роль за роллю, пісня за піснею збагачують творчий здобуток мистця. Співак бере участь у постановці опер світового засягу (про які йшла мова раніше), одночасно поповнюючи свій репертуар творами відомих українських композиторів М. Лисенка, К. Стеценка, Я. Степового, С. Людкевича, М. Гайворонського, В. Барвінського, М. Фоменка, М. Вериківського, А. Гнатишина, Ю. Фіали.

Його починають запрошувати співати на радіо і телебачення. Слухачам приємно було чути його соковитий, колоритний і могутній бас. Про це свідчать відгуки у пресі. Особливо високо оцінив його спів музичний критик Дейвид Робертсон.

Було немало шанувальників його таланту й серед української інтелігенції, мистецьких та письменницьких сил Торонто. Добрим словом підтримували його поет Борис Олександрів, письменники Улас Самчук і Юрій Стефаник, актор Ростислав Василенко та інші. Про що у своїй книзі “Й свого не цурайтесь” співак напише: “Моє життя я не прожив пустельником, бо мав відданих друзів і шанувальників. Я завжди вважав, що людина повинна не тільки віддавати щось своє, але й збагачуватися від інших”.

Підтримувала його й українська преса. Так, у репортажі на постановку опери “Аїда” Д. Верді Ю. Копач (газета “Новий шлях”, рубрика “Молоде перо”, 14.12.1963 р.) писав: “Сама опера могутня змістом, виконана на високому мистецькому рівні при співучасті коло 150 виконавців. До успіху опери, мабуть, найбільше причинилися сама Аїда (Елля Лі), король Етіопії, Радамес та король Єгипту. Нам було надзвичайно приємно, і ми були горді, що ролю короля Єгипту співав українець Йосип Гошуляк з Торонто. Він своїм гарним глибоким басом добре віддзеркалив велич та маєстат короля”.

Попрацювавши дещо над поповненням репертуару, він здійснює концертне турне по Канаді, а через деякий час довготривалу концертну поїздку як соліст Канадою та США з Детройтською Капелою Бандуристів імени Т. Шевченка. Його ім’я стає щораз відомішим у музичному світі. То ж коли наприкінці 70-х років від Товариства “Україна” надійшло запрошення здійснити ряд концертів у містах України, він використав цю рідкісну нагоду. Бо виступати в рідних краях було давньою мрією мистця. І ось у жовтні 1980 року маестро Гошуляк в Україні. Його концерти відбулися в Києві, Львові, Тернополі, Чернівцях.

Чи варто сумніватися в тому, що то був тріумф? Одне відчуття рідної землі – окрилювало. І слухачі, і преса в Україні гаряче відгукнулися на виступи співака.

Суто музичний підхід, професійний аналіз виступу – і ніякої тобі політики. Саме таку мету ставив перед собою співак і не йшов ні на які уступки та співпрацю з існуючим комуністичним режимом. Він їхав із обумовленою програмою, творами, які жоден із тодішніх радянських співаків не міг собі дозволити виконувати. Він їхав з великим бажанням зустрічей з рідною землею, родиною, друзями та мистцями. На жаль, дехто з української громади оцінив цю поїздку негативно, внаслідок чого почалося цькування співака. Це дорого коштувало йому в розумінні душевної рівноваги та спокою.

Як ми знаємо, Йосип Гошуляк був першим із відомих мистців діаспори, хто в ті застійні часи відвідав Україну, а бути першим, не завжди – бути зрозумілим. Так і вийшло, на відміну від народу, що сприйняв виступи мистця із захопленням, влада поставилася до нього застережено. І в першу чергу, як я вважаю, через репертуар співака. Це було причиною того, що йому протягом десяти років не дозволяли концертувати в Україні, аж до її Незалежности.           

Нагадаємо, що вся музична фонотека співака нараховує 47 творів, і тільки вісім із них написані зарубіжними композиторами. Всі інші – наші, українські. То ж чи сміє хтось сумніватися в його національному патріотизмі? Він є вірним сином українського народу і залишиться ним до кінця днів своїх. Отже, напрошується висновок, що в украй несприятливих умовах мистець реалізував себе у повній мірі. А чи можна було зробити більше? Думаю, що ні! Так судилося долею. Мабуть, не випадково він і зараз, буває, присяде і тихо-тихо заспіває Шевченкову “Ходімо ж, доленько моя...”

Давно то було, коли вперше на афішах з’явилося ім’я Йосипа Гошуляка як концертного й оперного співака, а він і досі неперевершений оптиміст, мудра, лагідна людина. То ж радіймо, що ми ще бачимо його у доброму настрої і здоров’ї. Хай так буде і далі!

Анатолій Житкевич, Торонто