“Людям радість”

Під час мого побуту в Києві у 1968 році я вперше ознайомилася з творчістю Марії Приймаченко. Коли я відвідувала студію ім. О. Довженка, хтось напхав мені повні кишені вирізок зі стрічок фільму про творчість цієї мисткині. Оглянувши ці маленькі картинки, я зразу захопилася їхньою безмежною фантазією і багатим колоритом.

Марія Приймаченко народилася у 1908 році в поліському селі Болотня на Київщині. (Помела в родинному селі у 1997 році.) Виростала в хаті народних мистців: батько був теслею, а мати – талановитою вишивальницею. Вони передали Марії любов до рідного мистецтва.

В дитинстві Марія хворіла на поліомієліт, і через це їй довелося все життя ходити на милицях. Хвороба  зробила її не по-дитячому серйозною і спостережливою. Мисткиня змалку захоплювалася гармонією і колоритністю природи навколо неї і почала малювати.

У 30-их роках у Києві звернули увагу на талановиту Марію Приймаченко і прийняли її до експериментальної майстерні при Київському музеї українського мистецтва. Швидко почали експонувати її праці і в інших столицяx Європи. Коли Пікассо побачив малюнки Марії Приймаченко, сказав, що “схиляється перед чудом-мистецтвом геніальної українки”. На Всесвітній виставці наївного мистецтва в Белграді Марія отримала золоту медаль. В Україні мисткиня одержала Шевченківську премію за групу картин під назвою “Людям радість”. Творчість Марії загадкова, її стиль не подібний до нікого іншого. Протягом цілого життя мисткиня не змінювала свого стилю. В усіх малюнках помітний вплив народної творчости і мотиви з праісторії України.

Марія дає картинам дотепні назви, підписує їх народними приказками чи ритмічними розмовними рядками, як, наприклад, “Квіточки-весняночки несуть дітям крашаночки” або “Чотири п’яниці ідуть на птиці”. Вона часто придумує тваринам дивовижні назви: “Горботрус”, “Чуліндра” чи “Носороб”.

Кольори в мисткині інтенсивні, сонячні. Барви – сміливо поєднані.

У ранніх часах бачимо в малюнках Марії Приймаченко переважно квіткові та пташині мотиви. Вся площина картини покрита граціозним, повторним ритмічним орнаментом на кольоровому тлі. Фантастичні квіти наче рухаються, пливуть. Бувають і центрально букети у вазоні, подібні до старовинного дерева життя. В Марії квіти часто олюднені, у них людські очі й іноді обличчя. Між квітами появляються казкові птиці. Бувають і тварини – леви, мавпи чи слони, такі, якими вона їх уявляла.

У 70-их роках Марія Приймаченко починає малювати сюжетні картини з такими назвами: “Сватав Іван Галю”, “Сидить баба на печі, пряде куделицю”, “Весілля” та ін. Ці малюнки покриті деталями якоїсь події. Наче на фільмовій стічці, зображені люди, коні, хати, птиці на небі, риби в річці, трава, квіти, зрілі плоди на деревах. Люди в народному одязі спокійні. Людські постаті завжди обличчям звернені до глядача або намальовані в профілі. Образ упрощений, двовимірний. Побутові сцени віддзеркалюють єдність людини з природним світом.

У пізніших роках бачимо в Марії Приймаченко більше великих, химерних тварин. Звірята у неї олюднені, з людськими обличчями, в деяких капелюшки на голові. Тварини переважно приязні, веселі. Тільки у воєнні роки на малюнках появляються стахітливі звірі в темних кольорах. На картині “Будь проклята війна. Замість квіток ростуть бомби” вся поверхня і весь страшливий, зубатий звір покриті бомбами, такими, як їх Марія уявляла.

Згадала мисткиня також і про трагедію в Чорнобилі. Є у неї малюнок, який назвала “Чорнобильський краб. Кожного українця за серце шкрябає, що аж болить”.

Марія Приймаченко, крім картин, залишила багато ілюстрацій у книжках, особливо в дитячих. Мисткиня також розмальовувала кераміку, якої, на жаль, залишилось дуже мало.

Канадська Українська Фундація КУМФ запрошує на відкриття виставки малюнків Марії Приймаченко 20 вересня, о 3-ій годині пополудні. Виставка триватиме три тижні.

 Ліда Палій