Галина Костюк
Так називається виставка, якою в п’ятницю, 10 вересня 2010 року, о 7:30
годині вечора галерея КУМФ розпочне новий сезон. Авторка творів – Юлія Бородай,
художниця з України. Акварелі та емалі, які побачать шанувальники мистецтва, –
на перший погляд незвичайне поєднання жанрів – насправді взаємодоповнюють і
взаємозбагачують один одного. Юлія Бородай – доцент катедри рисунку і живопису
Київського Національного Університету будівництва й архітектури, кандидат
мистецтвознавства, член Національної спілки художників України, член Спілки
рекламістів України, автор і куратор Міжнародного фестивалю емалістів в
Україні, який вперше відбувся у Києві минулого року з великим успіхом. Юлія
Бородай закінчила середню художню школу в Києві, а згодом – Національну
Академію Мистецтва. Численні персональні виставки художниці та групові з її
участю були не менш успішними в Україні та за кордоном.
Фахівці вбачають витоки мистецтва емалі на Сході
– побутує думка, що з Візантії воно прийшло у Київську Русь і вплинуло на
розвиток давньоруської культури. Проте відомо, що скити вживали емаль при створенні ювелірних прикрас, і, зважаючи
на рівень їхньої майстерности, можна безперечно припустити, що традиції цієї
техніки сформувалися ще раніше на території древньої України. Маючи це на увазі, варто серйозніше простежити, хто
на кого впливав. До ХІХ століття емаль слугувала декора-
цією в ювелірних прикрасах, зброї, речах побутового вжитку, книгах та
церковному начинні, архітектурі. Згодом цю техніку почали застосовувати у
станковому мистецтві.
Саме станкові твори й пропонує увазі глядачів
Юлія Бородай. Її роботи відразу привертають увагу розмаїттям кольорів, яке на
перший погляд видається хаотичним. Але художниця не лише чітко продумала
композиції, але також поєднала кольори таким чином, що вони не тільки
увиразнюють зміст творів, а й підсилюють один одного. Частина робіт, зокрема
скульптурні піраміди-трансформери, які побачать глядачі, демонструвалася в
музеї емалі в Іспанії.
Одним з найулюбленіших образів художниці є
квіти. Вона присвячує їм свої виставки (наприклад, Квіти на Різдво, Львів,
2006), експериментує з лінією, формою та кольором, шукаючи досконалого втілення
досконалих творінь природи. Не дивно тому, що першим враженням від робіт Юлії Бородай
є захоплення їхньою красою. Краса здавна вважалася основою європейської
естетики і виражала доброту, правду, чистоту, гармонію. Ці ідеали древні греки
об’єднали лапідарною формулою “kalos k’agathos” – прекрасне і добре,
що слугувала естетичним ідеалом античному світові. Оскільки назагал квітка має
вісім пелюсток, як є вісім найголовніших напрямів компасу в космосі, то вона
трактується у більшості східних мітологій як символ космічної гармонії. В
українських космогонічних колядках, у мітологіях древніх народів квітка/дерево
життя є першим, що з’являється над первісними безмежними водами Світового
океану. Не дивно, що квіти посідали важливе місце в українському мистецтві з
прадавніх часів, і то не лише в декоративному сенсі.
Тому не можна погодитися із Сом-Сердюковою, яка
стверджує, що “майже до доби модерну темі квітки віддавалась роль мовчазного
свідка певного антуражу, підносячи її живописні властивості на рівень
натюрморту. А модерн спромігся квітки покласти в основу формотворення стилю”. В
українському мистецтві квіти набули композиційної та стилевої значущости ще в
епоху бароко – в іконописі, фресках, гобеленах, ужиткових речах, де вони були
не лише важливими компонентами структури художніх творів, а визначали стиль,
його особливості та відмінність від бароко інших країн.
У творчості Юлії Бородай гармонійно поєднані традиції та сучасні тенденції у мистецтві. Добра освіта, родинна атмосфера, студії та подорожі, серйозне осмислення прочитаного і пізнаного дають можливість художниці передати в акварелях, емалях безмежну красу та мінливість світу, виразити мистецтвом “те, для чого слів нема людських”.
PHOTO
Картина Юлії Бородай