Чи годувати режим?

При аналізі сучасного стану України та оформленні тактики, як змінити політику її режиму або демократичним способом довести до зміни таки режиму самого, апріорно треба усвідомити, що авторитарні режими добровільно не міняють ні курсу політики, ні себе, тобто не віддають влади. Тому тактика „бізнес як звичайно” ніколи не виправдає себе, а тільки служитиме продовженню та зміцненню режиму.

Діаспорі не можна приймати у жодному випадку тактику ізоляції чи „ембарґо” України. Навпаки – потрібно тим більше контактуватися та допомагати народові України. Але не режимові, навіть у лже-„благородних” цілях.

 Ось цікава проблема. Оскільки влада України від самого проголошення незалежности проголосила себе бідною, діаспора – мудро чи не мудро – фінансово допомагала. Фактично тут справа не в мудрості, а в совісті. Діаспора дійсно не тільки „душу”, але й „тіло” була готова  і є готова „положити” за „нашу свободу”. Тому Діаспора в різних місцевостях фінансувала навіть самі дипломатичні місії, розбудовувала інші, передавала резиденції послам тощо.

Кожного року Діаспора по своїх місцевостях відзначає річницю Незалежности України по-своєму. І в багатьох випадках, зі свого боку, не тільки всередені, але також „публічно” відзначають ці річниці дипломатичні місії України, особливо гостинами. У деяких громадах стало правилом таке, що Діаспора фінансує ці патріотичні заходи поза Україною, хоч формально їх влаштовують дипломатичні місії України.

Можна б сказати: „Як не соромно для влади в Україні, щоб Діаспора платила за відзначення Незалежности України, яке готували представники влади України?” Можна так сказати, але так було майже від початку, наприклад, у США, в Нью-Йорку, напевно, і в інших місцевостях США чи Канади, правдоподібно, за президентів Кравчука, Кучми і Ющенка. Чи так повинно бути за Віктора Януковича?

Леонід Кравчук, колишній ідеолог КПУ, волиняк за походженням, скаржився, що не знав про Голодомор, що було трішки важко повірити, одначе не противився розсекреченню цієї білої плями радянської історичної спадщини та доручив вшанувати пам’ять жертв, що остаточно завершилося встановленням Па-м’ятного Знаку на Михайлівській площі в Києві. Натомість  Віктор Янукович вже з першого дня складення присяги Президента зняв сторінку про Голодомор з веб-сайту Президента України. А після цього  поїхав до Страсбургу, де членам Парламентської Асамблеї Ради Європи і всьому світові заявив, що Голодомор не був геноцидом українського народу.

 Леонід Кучма теж не противився процесові розсекречення, а за його президентства з нагоди 70-ліття Голодомору влада зайняла вперше становище, що Голодомор був геноцидом українського народу. Відбулися парламентські слухання щодо вшанування пам’яті жертв Голодомору, на яких доповідав сьогоднішній українофоб Дмитро Табачник, у той час віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань. За Президента Кучми цей україножер не смів сказати, що галичани – це не є українці. Також не смів заперечити Голодомору. Радше на тих слуханнях у Верховній Раді України 12 лютого 2003 року Дмитро Табачник переконував членів ВРУ, що Голодомор був геноцидом українського народу.

Зрозуміло, що при цьому аналізі не потрібно, мабуть, порівнювати духовні цінності Віктора Януковича та Віктора Ющенка. Президент Ющенко мав чимало мінусів, але, без сумніву, був українським Президентом.

Висновок такий: Україна мала за час відновлення незалежности різноманітну владу, але завжди в більшій чи меншій мірі – українську. Натомість режим Віктора Януковича не має нічого спільного з українським народом. Він служить тільки власним інтересам і Москві. Фінансова допомога йому чи його вислужникам, добровільним чи задля кар’єри, сьогодні не допомагає ні Україні, ні українському народові. Мав гроші Віктор Янукович відзначити разом з москалями „побєду” в Другій світовій війні?

Гроші Діаспори, які підуть на відзначення теперішнім режимом Незалежности в Діаспорі, уможливлять тільки те, що призначені на цю ціль бюджетні гроші (а їх  будь-яка держава мусіла б призначити) опиняться в кишенях нинішніх олігархів. До речі, мабуть, так було і колись, коли Діаспора передавала допомогу, медичну та іншу, навіть книжки, через владу, поки не здогадалась, що ця допомога не доходила до народу чи призначеним, а продавалася “на чорно”. Але тоді хоча була напівукраїнська влада в Україні. Скорумпована, але українська.

Сьогодні влада в Україні бандитська і зовсім неукраїнська. Сьогодні Президент України за гроші продає суверенітет України, як це було недавно в Харкові. Годувати цих малоросів і яничарів тяжко заробленими грішми патріотичної Діаспори? Тут не тільки розум, але й совість каже: Ні!

 Аскольд Лозинський