СТОРІНКИ ВІРИ КЕ: ХРОНІКА    КОМЕНТАРІ    РІЗНЕ

Дата у вересні

12 вересня 1875 р. народився, а 21 вересня 1944 р. вересня помер Олександр Кошиць, видатний композитор, диригент та етнограф родом з Київщини. Закінчив Київську Духовну Академію (1901) і Музичну Школу Миколи Лисенка (1906 – 1912), в якій як диригент співпрацював з М. Лисенком. З 1909 р. – диригент хору “Київ”. З 1911 р. – учитель хорової музики Імператорської Музичної Школи (згодом Консерваторії), капельмайстер театру М. Садовського, у 1916-1917 рр. – диригент Київської Міської Опери. У 1919 – 1924 pp. відбув з хором концертну подорож по Західній Європі та Америці. З 1926 р. поселився в Нью-Йорку і багато уваги присвятив педагогічній роботі, виховуючи хорових диригентів, головно в Канаді. Помер у Вінніпегу (21 вересня 1944). Залишив два томи “Спогадів” під заголовком “З піснею через світ”.

 PHOTO

Композитор Олександр Кошиць

Газетологія

Довго перед винаходом друкування у XV столітті і якийсь час після того новини були розповсюджувані розмовами, листами, громадськими повідомленнями при допомозі диму через запалену у відповідний спосіб ватру або через трембіти та інші інструменти. Найстаршими способами офіційного повідомлення були “АКТА ДІУРНА” – щоденні публічні бюлетені переважно з повідомленнями про мілітарні справи в Римі за часів популярного державного мужа і воїна Ґаюса Юліуса Цезаря, які він започаткував. (Він теж ущасливив нас “Юліянським календарем”). Копії тих публічних бюлетенів розсилали до всіх міст Римської імперії. В половині XVI століття Венеційський уряд почав розсилати новини в бюлетенях під назвою: Notizie Scritte. Щоб їх читати, треба було заплатити малий гріш, що його називали “ґазетта”. За якийсь час це слово затрималося на кількох сторінках новин, друкованих на другорядної вартості папері, що скоро жовтів і кришився. Перші німці почали друкувати регулярно газету, яку називали “Цайтунґ”, і ця назва залишилася дотепер. У 1615 р. перша у світі газета, що почала виходити кожного дня, називалася “ФРАНКФУРТЕР ЦАЙТУНҐ”. Жадоба знати, що діється, є жадобою всіх людей, і ця жадоба спонукала в кожному закутку Земної кулі розвинути пресу, видавати газети в різних формах і на різних паперах (але наші газети від лежання жовтіють і кришаться). Тепер газети шлють по всьому світі через комп’ютер.  Одначе одна із приємностей читати газети є та, що творяться знайомства з авторами різних статей, спеціально з тими, що не є банальні і мають індивідуальний підхід до кожної справи та вміють добувати есенцію цікавости з найбільш нецікавих людей чи вічно повторюваних ситуацій. Взагалі, журналіст мусить мати постійно активний розум, його думки не можуть робити собі вакацій і довший час відпочивати. Коли не було б газет, письменників, журналістів і дописувачів, люди потрапляли би до безнадійної інерції, а люди мусять мати де ділитися своїми поглядами й мати можливість висилати у світ свої думки і твори свого розуму.

Преса помагає розуміти і цінити, що направду важливе в житті, помагає застановлятися над продуктивною перспективою в сучасному безладному, сплутаному світі.

Ще один новий “День”

У деяких календарях день 8 вересня зазначений як “ГРЕНДПЕРЕНТС ДЕЙ”, але не червоними буквами, тільки звичайними, чорними. На жаль, ніхто насправді не відзначає цього “БАБУСЕВО-ДІДУСЕВОГО” дня, але до діда і до баби діти горнуться. Дідо і баба для дітей дуже важливі, вони часто для них є уособленням любові, зрозуміння, сили, потіхи, безпеки, особливо коли тато і мама кожного дня мусять спішити до роботи. Не одне немовлятко на дідовім рамені переспало найщасливіші години свого виростання, а біля баби не одна дитина заспокоїла свої побоювання і тугу за мамою, за любов’ю і за безпекою. Буває, що дідо і баба так довго зазнають уваги, доки не роздали родині всі свої гроші, весь свій маєток. Тоді раптом опиняються у старечому домі. А не всі приміщення для сеньйорів провадять шляхетні люди, добрі, некорисливі. Тому дідо і баба повинні застановитися і подумати, заки позбудуться всього, що дає їм можливість жити незалежно.

Незважаючи, одначе, на різні обставини, до календаря повинні увійти червоними буквами записані: День Діда і День Баби. Як може бути “ґраунд гоґ дей”, День Землі, День адміністративних професіоналістів, День няньок, Національний день боса, День жінки, День секретарки, то чому не може бути День Діда і День Баби?

Опінія

 
Маємо День Мами, День Тата, День Королеви Вікторії, День Війська, День Праці, День Землі, День Подяки, а нікому чомусь не прийшло на думку проголосити День Преси! Так, ПРЕСА є найбільше зіґнорована група. Чи раз колись хтось у якомусь році післав журналістам до редакції признання за якусь статтю? Або придбав хоч кілька нових передплатників? Члени редакції нераз працюють до пізньої ночі, щоб газета вийшла на час, щоб читачі дістали її на час. Газета нераз спізняється до когось, бо листоноша в цій околиці має негативне наставлення до всього, що писане мовою, якої він не розуміє. В давніших часах читачі досить часто присилали листи з якимись своїми заувагами чи описами якоїсь цікавої події, чи подавали щось цікавого до відома. Тепер ніяких листів нема, ніяких зауваг, а шкода, бо така безпосередня виміна думок завжди була цікава, і через неї люди себе пригадували. Як влучно написала Ліна Костенко:

На світі можна жить

без еталонів,

По-різному дивитися на світ –

широкими очима,

з-під долоні,

крізь пальці,

у кватирку,

з-за воріт.

Від того світ не зміниться

нітрохи,

А все залежить від людських зіниць:

В широких – відбивається епоха,

У звужених – збіговисько

дрібниць.

І якраз преса помагає людям не опинятися у “збіговиську дрібниць” і не допускати до “збіговиська дрібниць”.

Згадка про незгаданого

 
Випадково я довідалася, що тому рік чи два, чи навіть три помер у Вінніпегу професор д-р Тарас Юрій Снігурович. Він був геніальний дентист, дентистичний винахідник, викладав на дентистичному відділі в університеті дентистику, а попри те, малював портрети різних святих і до картин власноручно робив рами.

Я ходила у Старім Самборі до другого класу публічної школи, заки виїхала до Львова, до школи Василіянок, а Тарас Снігурович приїздив зі Львова з Головної гімназії під час вакацій до Старого Самбора до родини. Він ходив тоді до восьмого гімназійного класу і носив на рукаві червоний щитик. Потім я, вже доросла (але завжди маленька), зустрічала його і його дружину в різних ситуаціях життя, і нарешті у Вінніпезі. Його дружина померла давно, а він тяжко захворів і помер тепер. Сумніваюся, чи йому хтось навіть співав “Вічная пам’ять”...

Але скажу за словами римського поета Горатія: “Увесь я не умер” (“Нон омніс моріяр”) – тобто “не відійшов у непам’ять” д-р Снігурович. Він залишив вишколених студентів, що стали професіоналами, залишив свої винаходи, дентистичні удобрення, залишив картини своїх святих.

Він увесь не помер...

PHOTOS

1 - Д-р Тарас Юрій Снігурович

2 - Свята Апполонія – покровителька дентистів. Цю свою оригінальну картину Снігурович подарував дентистичному департментові університету. Це відбулося з великими церемоніями і зворушеними подяками.

 3 - “Гіппократ”. Д-р Снігурович.

Д-р Снігурович мав спеціальний сентимент до Гіппократа, бо Гіппократ хоч жив у часах знахарів і бабів-шептух (460 – 377 рр. перед Христом), перший практикував профілактику, як вимагає сучасна медицина.

Коментар

Податки були тягарем для людей від дуже давніх літ. В Єгипті, ще коли жито доспівало на полях, службовці уже обраховували податок, а під час жнив збирачі податків одразу його забирали. Майже кожен фараон додавав щораз нових урядовців, щоби податки найефективніше напливали до державної скарбниці. Єгипетські податки дійшли до таких великих розмірів, що люди залишали свої господарства і мандрували у світ, щоб втекти від набридливих збирачів податків. Тоді Єгипет мусів відчинити свої брами асирійцям, обіцяючи, що вони три роки не мусять платити жодних податків.

Греки за часів Гомера платили податки оливковою оливою, зливаючи її у величезні глиняні глеки, які стояли в королівській палаті. Коли пожежа знищила палату в Пилосі, королівські архіви, записані на глиняних табличках, завдяки податковій оливі випалилися на цеглу і збереглися для майбутніх поколінь.

У середньовіччі податки заступила феодальна данина, а також гроші за оренду земель та з королівських монополій. Через накладення неймовірно високих податків втратили корони шведський король Карло Нутсон і англійський Карло Перший, який також наклав за це головою.

В одинадцятому столітті леді ґодайва звільнила від податків місто Ковентрі, погодившися переїхати голою на коні через ціле місто.

У пізніший час у колоніях на території Сполучених Штатів Америки податки майже не існували. Уряди мусіли докладати гроші до державних кас.

Не маючи інших способів здобути фонди, американський Конгрес почав друкувати паперові гроші – тоннами. Але обставини змусили повернутися до збирання податків. Спочатку податок наклали на тютюн і горілку, але пізніше встановили податок і на особисті заробітки, на ліки, на ліцензії лікарів та дентистів.

Чим більше зростала роль урядів, тим краще розвивалася система оподаткування. Економісти у всьому світі розвивали нові податкові теорії, доктрини і закони. Зростали лави податкових урядовців, книговодів, а тепер розвинулася також мережа комп’ютерів для податкової системи.

Податки спонукали різні революції, повстання, навіть війни. Високі оплати за товари довели до розвитку контрабанди і появи контрабандистів. Доля деяких з них згодом надихнула Голлівуд зняти про них фільми.

Тепер податки оплачують нам вигоди, порядок і цивілізацію. А проте через податки люди далі сваряться. Та через що люди не сваряться? Навіть перед приїздом Ющенка люди сварилися... І через Іґнатьєва люди сварилися і боялися голосувати за Бориса Вжесневського, щоб Іґнатьєв не вийшов. І ми стратили Бориса і не маємо тепер нікого в уряді. А ми повинні мати в кожній партії свою людину.

Геніальні диваки

БРАМС дуже любив навіть без потреби чистити своє взуття. Він твердив, що саме в цей час він створює найкращі мелодії.

* * *

ҐЕТЕ мав звичку працювати в герметично зачиненому приміщенні, без найменшого доступу свіжого повітря.

* * *

АЛЕКСАНДР ДЮМА часто переривав роботу над черговим романом, щоб записати хоч кілька рядків до своєї книги... з кулінарії...

* * *

ЧАРЛС ДІККЕНС кожні 50 рядків написаного ним тексту запивав ковтком гарячої води.

* * *

ВОЛЬТЕР зовсім не міг працювати, якщо в домі не було кави. За день він випивав іноді 50 горняток цього напою.

* * *

БАЙРОН, сідаючи до столу, роздивлявся довкола, чи не стоїть часом де-небудь сіль, що доводила його    чомусь до крайнього ступеня роздратування.

* * *

БАЛЬЗАК на доказ своєї поваги до геніальних людей знімав капелюх, коли говорив... про себе.

* * *

Дивацтво одної звичайної людини: Коли я пишу, читаю, щось приготовляю на кухні і лягаю спати, моє радіо мусить бути наставлене на класичну музику. Навіть як збуджуся – класична музика знов мене присипляє. Я маю два радіо: одне наставлене на новини, друге – на класичну музику.