Не маємо права забути

Оксана Левицька

Пам’ять – нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок України 30-их років написано кривавим і чорним. Однією з таких сторінок є голодний мор українців.

За традицією, на оселі Філії Українського Національного Об’єд-нання Канади Торонто “Сокіл”, що у Гакстоні, відбулося урочисте вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Численна громада зібралася біля церковної каплички під час Богослужіння, яке відправив отець Богдан Сеньцьо. Біля пам’ятника жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років, збудованому у 1989 році членами Філії УНО Торонто-Захід, після панахиди промовляв отець Ігор Панчишин, котрий проаналізував причини і наслідки лиха, яке спіткало український народ у ті часи. В авторському виконанні отця Антона Сенчука символічно прозвучав вірш-звертання до княгині Ольги про захист нашого народу.  

Продовженням вшанування па-м’яті жертв було урочисте зібрання у залі оселі. У родинній атмосфері за поминальним обідом, який приготували членки Відділу ОУК Торонто-Захід, від малих до старших зібралися ті, хто не байдужий до пам’яті минулих подій нашої держави. Головним доповідачем була Оксана Левицька, членкa Відділу ОУК Торонто-Захід, вчителька Рідної Школи УНО Торонто-Захід. Вже вкотре говорилося про сталінські геноциди – розкуркулення, переселення націй, Великий терор, спрямовані на спланований процес винищення не лише українського селянства, а також на широкомасштабне знищення культурного та релігійного життя разом з масовими вбивствами української інтелігенції. Адже ж українське селянство було подвійною підозрою для радянської влади: контрреволюційний для більшовиків клас і українці, чий націоналізм дратував Сталіна. Ядро нації – українське селянство – стійко противилося окупації та боролося за незалежність. Лише протягом 1930 року в Україні відбулося понад 4 тисячі виступів, в яких взяло участь близько 1 млн. 200 тис. селян. Українські хлібороби були носіями древніх традицій самостійного землеробства та національних ціннностей. Отже, як ворожа група воно мало бути знищене. Українська інтелігенція, яка вважалася ворожо налаштованою, перешкоджала перетворенню нашої нації на безликий радянський народ.

Із листа Сталіна Кагановичу від 11 серпня 1932 року:

 “Якщо не візьмемося зараз за виправлення ситуації в Україні,

Україну можемо втратити”.

Почалися репресії – цілеспрямована політика спеціально спланованого режиму влади. Катастрофа, яка поставила націю на межу зникнення.

Цього року минає 79 років з часу великої трагедії українського народу, коли, за словами свідків, навряд чи можна було знайти дім, в якому хтось не помер від голоду. Сьогодні ми багато дізнаємося про події тих часів від очевидців та з архівних записів. Хоч якою очевидною була зумисність голоду 30-х років, у той час правда про це приховувалася. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої родини. Та чи змогли забути?

У той день на оселі “Сокіл” були присутні свідки Голодомору – Микола Підлісний та Степан Горлач. Також були згадані та вшановані ті, хто не зміг прибути на цей захід. Віршовані рядки про страшну правду тогочасних подій читав член Управи Філії УНО Торонто-Захід Денис Волинець.

Промовці відзначили важливість та необхідність розповідати світові факти для визнання усіма країнами Голодомору геноцидом. На нас випало завдання не дозволити повторення трагедії спланованого знищення сильного й побожного народу, як зазначив у своєму виступі генеральний консул України в Торонто Олександр Данилейко. Мільйони українців померли на своїй власній землі. Сільрадам було наказано під час реєстрації смерті не вказувати її причини, а більшість книг про реєстрацію смертей за 1932-1933 роки наказано вислати у спеціальні частини, де більшість з них була знищена.

Оксана Рева, голова КУК, Відділ Торонто, підкреслила, що, власне, голодний мор працьовитого українського народу був способом стерти національну пам’ять продовж багатьох поколінь.

Прийшли підтримати захід вшанування памяті жертв Голодомору представники інших філій – пан Зенон Чвалюк з Філії УНО Торонто та пані Стефанія Базилевич, член Управи нововідродженої Філії УНО в Ошаві. На відзначенні були присутні офіцери з України, які перебувають у Канаді на стажуванні. Від їхнього імені виступив підполковник Сергій Пономаренко, який відзначив важливу роль українців Канади у вшануванні пам’яті та поширенні правдивої інформації про трагедію нашого народу у світі.

...Чорною хмарою ходило Україною страхітливе лихо у тридцятих роках. Широкими і вузькими шляхами, стежками та межами, не минаючи селянських осель, пробирався голод. У порожніх селянських засіках не було навіть мишей, “червона мітла” повимітала все до зернини. Сотні тисяч селян у пошуках їжі бродили по своїй же рідній землі, благаючи допомогти хоча б їхнім дітям. Повна ізоляція, конфіскація продовольства, різні заборони – все це було рівнозначне смертному вирокові жителям.

Свічка пам’яті була запалена головою Філії УНО Торонто-Захід Петром Ковальчиком та заступницею голови Відділу ОУК Торонто-Захід Ніною Малик. Нехай ця свічка завжди горить у дні пам’яті безневинних жертв, що загинули голодною смертю, спланованою комуністичною клікою Сталіна. Нехай бабусі, дідусі та батьки не забудуть розповісти своїм дітям і онукам про Голодомор, щоб наші діти не залишилися необізнаними про страшні сторінки нашої історії.

Цьогорічне вшанування жертв Голодомору на оселі “Сокіл” ще раз пригадало усім нам, що не маємо права забути, що мусимо розповідати світові про Великий Голодомор в Україні – для того, щоб подібне лихо не повторилося ніде у світі.

PHOTOS

1 - Головний доповідач Оксана Левицька, членка Відділу ОУК Торонто-Захід

2 - Оксана Рева, голова КУК, Відділ Торонто

3 - Після панахиди по жертвах Голодомору в Україні у 1932-1933 роках. Виступає отець Ігор Панчишин

4 - Гакстон, оселя “Сокіл”. Учасники вшанування жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні