Схоже,
що незабаром нас чекає новий “круглий стіл”, цього разу присвячений питанням
так званого “національного примирення”. Про це під час відзначення п’ятнадцятої
річниці Незалежности України повідомив глава держави Віктор Ющенко. Зокрема,
виступаючи на Софіївській площі, Президент заявив: “Українське суспільство
хоче, щоб влада поважала національну пам’ять. Тому вже сьогодні я ініціюю
продовження національного круглого столу про історичне примирення і
порозуміння”. Тиждень раніше тема “національного примирення” рефреном звучала у
виступі Віктора Ющенка перед делегатами Всесвітнього Форуму Українців. “Ми
говоримо про історичне примирення. Я не один раз збирав і представників воїнів
Червоної армії, і сторону, яка представляє УПА, ОУН, з одним благим наміром. Ветерани,
ряди яких рідіють, повинні зробити ще одну велику справу на додаток до тих
благих справ, які вони робили, – подати одне одному руку”, – констатував
Президент. При цьому В. Ющенко наголосив, що важливо не передавати цю проблему
наступному поколінню. Він також зазначив, що у багатьох політиків є особисті
підстави займати ту чи іншу позицію, але необхідно “дивитися на історію”, яка
вчить, що примирення в ім’я країни – це головне, “все решта – дрібниці”.
Принагідно слід нагадати, що слова Віктора Ющенка
стали реакцією на виступ президента Світового Конгресу Українців Аскольда
Лозинського під час згаданого вже Форуму, який піддав різкій критиці нинішню
владу за зволікання із державним визнанням боротьби ОУН і УПА.
Час покаже, в якому форматі та з яким “порядком
денним” буде проходити черговий “круглий стіл”. Сьогодні ж можна констатувати:
Президент Ющенко вважає тему “національного примирення” важливою та щиро прагне
її розв’язати. Підтвердженням цього слугує не лише згадана ініціатива щодо
“круглого столу”. Під час епопеї із створенням парламентської коаліції Віктор
Ющенко неодноразово домагався, щоб у тексті коаліційної угоди було чітко
з’ясовано ставлення до проблеми визнання ОУН та УПА воюючою стороною у Другій
світовій війні. При цьому також слід зазначити, що парламентські політичні сили
до слів Президента не прислухалися. У коаліційній угоді, що її підписали
“помаранчеві” сили, питання визнання учасників національно-визвольного руху
трактувалося виключно у площині надання соціальної допомоги. Натомість нинішня
парламентська більшість не спромоглася навіть і на це. У підписаній Партією
регіонів, соціалістами та комуністами
коаліційній угоді про ветеранів ОУН і УПА навіть не згадується.
До речі, питання визнання ОУН і УПА, як це не
парадоксально, не віддзеркалене в Універсалі національної єдности.
Отже, Президент України Віктор Ющенко з допомогою
загальнонаціонального “круглого столу” має намір повернутися до проблеми визнання ОУН і УПА, а відтак –
“національного примирення”.
Очевидно, що позитивне вирішення цієї проблеми
можливе при врахуванні помилок, що були допущені нинішньою владою у недалекому
минулому. Зважаючи на те, що влада так і не визнала цих помилок, а можливо, не
усвідомлює усієї глибини проблеми, вважаю за необхідне зупинитися на кількох, на
мою думку, принципових моментах.
Насамперед необхідно визначитися із суб’єктами
“примирення”. Під час Всесвітнього Форуму Українців Президент Ющенко сказав, що
за одним столом намагався домовитися із представниками “конфліктуючих” сторін:
ОУН, УПА та колишньої Червоної армії. Проте усі пам’ятають, що Віктор Ющенко
вів переговори із головами двох ветеранських організацій, зокрема комуністом
Іваном Герасимовим та депутатом “Нашої України” Ігорем Юхновським. Якщо перший
репрезентував “радянську сторону”, то другий аж ніяк не був представником ОУН
чи УПА. Це, звісно, не применшує авторитету Юхновського як людини, що об’єднала
ветеранів Другої світової війни, які стоять на засадах державности України. Але
це не заперечує об’єктивного факту: ветерани ОУН і УПА не брали участи в
переговорах за участю Президента України. Скажімо, із цього питання з
Президентом так і не зустрівся голова ОУН, останній президент УНР в екзилі
Микола Плав’юк. Чомусь не вважалося за доцільне запросити до переговорів сина
останнього головнокомандувача УПА Юрія Шухевича, інших відомих людей, які мають
історичне, політичне, врешті, юридичне право говорити від імени тих, кого глава
держави має намір примирити із “червоними” ветеранами.
Якщо під час ініційованого Президентом “круглого
столу” так і не буде враховано чинник
справжніх учасників переговорного процесу, то його результат не важко
передбачити.
Однак вирішення проблеми “національного
примирення” залежить не лише від “формату” учасників, які будуть її
обговорювати чи намагатися вирішити. Суть проблеми – в іншому. На даний час
національне примирення можливе лише тоді, коли буде відновлено історичну,
соціальну та політичну справедливість щодо однієї сторони: комбатантів
українського національно-визвольного руху ОУН і УПА, учасників боротьби за
Карпатську Україну, інших формувань, що у роки війни із зброєю в руках
відстоювали ідеали самостійної держави. Це настільки очевидно, що інколи даєшся
диву, що цього не можуть збагнути ті, хто на словах прагне “щось зробити” для
“національного примирення”.
У свій час спеціальна урядова комісія ретельно
вивчала питання діяльности ОУН і УПА та прийшла до однозначного висновку, що не
існує жодних перепон, щоб на державному рівні ухвалити рішення про визнання ОУН
і УПА воюючою стороною, а отже, зробити
реальний крок до відновлення історичної справедливости, а значить,
“національного примирення”.
Як це зробити? З цього приводу висловився голова
ОУН М. Плав’юк: “Мені здається, – зазначив він, – що настав час владнати це
питання відповідними указами Президента України. Мені видається, черговий крок
повинен бути за Президентом, який, маючи рекомендації Інституту історії,
Міністерства юстиції, Служби безпеки, різних політичних сил, не може стати на
бік тих політиків, які настільки пов’язані зі своїм ідеологічним минулим, що не
бачать реальної дійсности. Президент повинен вийти з ініціативою і звершити той
процес, який чітко і виразно заманіфестує позитивну поставу Української держави
до воїнів ОУН і УПА”.
Існує інший шлях. Як відомо, попередній склад
Кабінету Міністрів ухвалив проект Закону “Про соціальний захист учасників
національно-визвольного руху 1939–1956 років за здобуття Україною своєї
незалежности”. Цей Закон визначає правовий статус учасників
національно-визвольного руху 1939–1956 років за здобуття Україною своєї
незалежности і визначає основи їх соціального захисту шляхом надання пільг і
державної соціальної підтримки. Відповідно до цього Закону учасниками
національно-визвольного руху 1939–1956 років за здобуття Україною своєї
незалежности є бійці Карпатської Січі, Української Повстанської Армії, інших
партизанських формувань та підпільних організацій, які в період 1939–1956 років
вели національно-визвольну боротьбу за свободу і незалежність України. На
перший погляд, є проблематичним позитивне голосування щодо цього законопроекту
нинішнім складом Верховної Ради. Але це на перший погляд. На даному етапі, коли
питання “єдности держави” активно експлуатується найбільшою парламентською
фракцією та щиро підтримується Президентом України, його можна гідно вирішити у
стінах вищого законодавчого органу країни.
Якщо це буде зроблено, “круглий стіл”, що його
має намір провести Віктор Ющенко, стане
приємною формальністю, яка зафіксує справжнє національне примирення в
Україні.