Сторінки ВІРИ КЕ:  Хроніка, Коментарі, Різне

Дати у вересні

12 вересня 1875 р. народився Олександр Кошиць – визначний український диригент, композитор та етнограф.

21 вересня 1944 р. помер Олександр Кошиць на еміграції у Вінніпегу.

Він народився в селі Ромашки Канівського повіту на Київщині. Його батько, священик, мріяв, щоб Олександр пішов його слідами і післав його на студії до Духовної Академії. Олександр закінчив її з відзнакою, одначе не взяв на себе реверенди, тільки почав інтенсивні студії в музичній школі М. Лисенка, де після закінчення співпрацював з Лисенком як диригент. Щоб скріпити свої фінанси, він почав працювати в середніх школах, переважно на Кубані, як учитель історії. Одначе музика була його покликанням увесь час.

Від 1904 р. О. Кошиць – організатор хорової музики в консерваторії і диригент університетського хору, а також капель-мейстер Народного Театру М. Садовського, який ставив “Утоплену”, “Енеїду”, “Різдвяну ніч” М. Лисенка і “Роксолану” П. Ніщинсь-кого. У 1916 р. став диригентом Київської Опери. Після проголошення УНР був призначений головою Музичного відділу при Міністерстві виховання. Тоді організував Українську Республіканську Капелу, яка на доручення українського уряду виступала з успішними концертами в Австрії, Швейцарії, Франції, Англії, Німеччині, Чехії, Голландії, а від 1921 р. – у США, Мексиці, Бразилії, Кубі, Аргентині. Протягом двох місяців ансамбль дав 53 концерти і привернув увагу політичного світу до українського питання в Європі.

Від 1924 р. Кошиць постійно проживав у Нью-Йорку, де зорганізував кілька величавих хорових імпрез з нагоди 200-річчя Вашингтона (1932), Світової виставки в Чикаго (1933), Українського Конгресу у Вашингтоні (1940). Останніми роками жив у Вінніпегу, де провадив курси української музики, вишколював диригентів, зорганізував знаменитий хор, слава якого виходила далеко поза межі діаспори.

У спадщину залишив музику до п’яти Служб Божих у староукраїнському церковному народному напіві, чотири збірки народних пісень, колядок, щедрівок, веснянок, релігійних псальмів і збірки пісень в англійському перекладі. У 1948 p. появилися друком у Канаді два томи спогадів Кошиця, через чотири роки після його смерті. Він помер 21 вересня 1944 p. і похований у Вінніпезі.

Але ще в 1907 р. О. Кошиць був відзначений золотою медаллю за збірку понад 500 пісень. Отримав почесний докторат УВУ у Празі. Його творчістю та біографією зайнявся його найбільш талановитий учень і послідовник Володимир Климків (який також уже помер).

Архів Кошиця зберігається в ОУКО у Вінніпезі.

Смачні перекуски

Зимну печеню покраяти на тоненькі пластинки. Кожну пластинку намастити паштетівкою і скрутити в рольку. Проколоти патичком і покласти до холодильні. Перед подаванням посипати трошки перцем, паприкою і посіченою зеленою петрушкою.

* * *

Покраяти на дуже тоненькі пластинки шинку. На кожну пластинку покласти пластинку вудженого лосося (сальмона). Закручувати тісно в рольку. Кожну рольку проколоти патичком і прикрасити зеленою петрушкою. Тримати в холодильні.

* * *

Є частка правди в тому, що коли їсти одне яблуко кожного дня, не треба часто ходити до лікаря. Яблука мають вітамін С і мають багато матеріалу, потрібного для того, щоб травлення відбувалося гладко, рівномірно, за всіма параграфами. А коли людина не хворіє на шлунок і має подостатком вітамінів (головно С), вона мав шанси триматися здалека від лікаря і аптеки!

* * *

Кажуть, що морква помагає на зір. Але це не морква помагає, тільки вітамін А, який є в моркві. Але є й інші джерела вітаміну А: зелена (або шпараґова) квасоля, молоко, масло, тран (олива з риби) і різна зелена городина.        

* * *

У 1866 р., 28 червня вийшов перший поїзд з Монреалю і прибув до Порту Муді на Тихому океані 4 липня. Від цієї дати щоденну пошту доставляли поїздом на віддаль 3,740 миль. Тепер пошту доставляють літаками. Колись за листи, доставлені літаком, треба було додатково платити. Тепер додатково треба платити тільки за пакунки, висилані літаками в Україну. І ще додатково треба платити, коли пакунок доставляють до хати.

Характеристика “примруженим оком”

Один галичанин: джентльмен, два: політичні опоненти, три: партнери до преферансу.

Один француз: коханець, два французи: дуель, три: революція. 

Один німець: жовнір, два німці: офіцери, три: фільмові артисти.

Один іммігрант: ресторан з варениками, два іммігранти: бенкет з концертною програмою, три: балетна школа народних танців.

Один “руский”: водка і оселедець, два “рускі”: бренді і закуска, три: коньяк і кав’яр.

Один українець: ровозить оливу, два українці: чотири партії, три: бенкети, фестивалі і гопаки.

Один канадієць: одне авто, два канадійці: авто і гараж, три: три авта, гараж і місце для паркування на вулиці.

Місто Торонто: ЕТНІК ЕТНІК ЕТНІК.

Місто Торонто: Скандал у провінційному уряді через ЕТНІК ЕТНІК ЕТНІК.

Місто Торонто: Величання Лесі Українки в Гай Парку.

Місто Торонто: Українське Свято Державности в Сентенніал Парку.

Місто Торонто: Не є “ЯК БУЛО КОЛИСЬ”. АЛЕ В ЦІЛОМУ СВІТІ НЕ Є “ЯК БУЛО КОЛИСЬ”.

Місто Торонто: Shootig, stealing, killing – FUNERAL FUNERAL FUNERAL.   

BUT: Every week-end  ... FESTIVAL FESTIVAL FESTIVAL.

Опінія

Найбільш контроверсійною людиною в історії є, мабуть, Олександр Великий. Він народився у 356 р. перед Христом у Македонії, помер у 323 р. перед Христом у Вавилонії, був 13 літ королем Македонії і Греції, володарем Персії, фараоном Єгипту, імператором Азії, був найвидатнішим генералом у світі і мілітарним генієм. Ніхто в історії перед ним і по ньому не виявив стільки мілітарного таланту, стратегічної геніальности та політичного почуття дійсности. Як студент грецького філософа Арістотеля і шанувальник Гомера, він поширив грецьку культуру та цивілізацію, яка називалася гелленістичною.

На всіх завойованих територіях стародавнього світу релігійні провідники у країнах, які він підкорив, визнали його БОГОМ, а його походи та перемоги зробили грецьку мову спільною для мільйонів людей. Він став таким легендарним, що аж важко повірити, що він справді існував. Він дивився на світ модерними поглядами, мав феноменальну віру в себе і свої сили. Для нас, сучасних, він привабливий, бо залишився частиною культури молоді. Він пам’ятав імена всіх своїх жовнірів і жив так само скромно, як вони. У тому його дуже наслідував Наполеон. У завойованих країнах він відразу наводив порядок і уникав корупції. Скромність, принесена у світ Ісусом Христом, не була в тих часах наявною, і Олександр тієї чесноти не мав. Він був певний себе, радо приймав похвали і підлабузництво, але його чар і популярність зростали тому, що він уміло користувався на той час уже знаними театральними ефектами, які впліталися в основу його особистого чару, що полонив його довкілля.

Проте Олександр не був святим. Він мав три жінки і любив так само хлопців, мав приятеля від дитинства до смерти Гефестіона, а також одідичив від когось дуже гарного євнуха Багоаса. Коли у 2004 році появився на екранах фільм “ОЛЕКСАНДР”, то його автори сконцентрувалися на розбурханій сексуальності Олександра, а не на його героїчному житті, яке набрало героїчного фольклору і заповнило книжки та переткало літературу і мистецтво світу. Критики сказали, що цей фільм не тільки поганий, але йому бракує епічних пропорцій, – зовсім як фільм Іллєнка “МОЛИТВА ЗА ГЕТЬМАНА МАЗЕПУ”.

Олександр Великий помер несподівано від запалення легенів, викликаного давно незагоєною раною. І гетьман Мазепа помер раптово після Полтавської битви, від ран. А і одного, і другого могли врятувати антибіотики, яких ще тоді не було! Одначе і Олександра Великого, і гетьмана Мазепу повинні б врятувати від поганих фільмів і банальних режисерів та тривіальних сценаристів інтелігентні історики, щоб ці блискучі постаті зберегли своє історичне значення в найдальшому майбутньому.

NIAGARA FALLS – це не тільки вода...

Це місто, вздовж берега за яким шумлять вічним шумом американський та канадський Ніагарські водоспади, яке  постійно розбудовується, стає більше і більше чарівним, яке притягає туристів з усього світу, новоженців з усього світу і любителів прогулянок з усього світу.

Прогулянкою до Ніагара Фолс Суспільна Служба Українців Канади в Торонто розпочала свій щорічний літній сезон. Перший раз уряд післав нам жінку-водія. Я привітала її скептично, а потім була нею захоплена. Провідницею прогулянки була студентка університету Стефця Вилищук – мила, ознайомлена з деталями території, ефективна від початку до кінця. Наша перша зупинка – “BIRD KINGDOM”, будинок під прозорим скляним дахом, де тримають і плекають птахів з усіх частин світу, особливих малих плазунів, павуків і ледве помітних комах. Зустрів нас офіційний “пташник” – “Мат’ю” по татові і Матвій по мамі, по бабці Софії Водак, і з додатковими українськими генами від родини вуйка Ярослава Цюпки, “цьоці” Ірени Ґадач і вуйка д-ра Ігоря Ґадача. Мат’ю говорив англійською мовою, але переплітав, скільки міг, українськими словами, що справило і йому, і нам велику приємність. Мат’ю-Матвій звернув нашу увагу на чудову папугу з помаранчево-жовтим тулубом і синіми крилами і довгим, може, на метр хвостом з шарами жовтого і синього пір’я. Очевидно, на цю папугу звернулися всі камери!

У комплексі “BIRD KINGDOM” знаходиться прекрасний ресторан “ДЖАВА ГАУЗ”, складений з ручно  вирізьблених панелей тікового дерева з Індонезії. Такі тікові різьблені панелі використані в деяких наших церквах.

Коли прийшла пора на обід, ми від’їхали до української католицької церкви, збудованої покійним меценатом паном Картофельом. Ця церква особлива своїм стилем і мистецьким випосаженням. У залі церковного будинку ми мали пресмачний обід. У цім будинку знаходиться теж українська школа та маленький музейчик, якими займаються парох о. Віктор Назарчик з дружиною Оксаною. Отець Назарчик має “АЖ” 60 парафіян і 31 учня у школі! Отець Віктор і пані Оксана утримують церкву і школу у прекрасній гармонії, бо роки релігійного виховання, праці та навчання приготували їх до шляху, яким вони ідуть тепер.

По обіді та відпочинку ми поїхали оглянути музей, який колись належав до пана Миколи і пані Оленки Колянківських, а тепер, здається, належить до уряду, бо панство Колянківських не вміло передати його в чиїсь відповідальні і професійні руки. Музей знаходиться в пивниці хати, що зверху виглядає, як гриб. Кімнати над пивницею винаймають якісь групи, дитячі і дорослі. У пивниці є кілька оригінальних картин Курилика, мальованих олійними фарбами, кілька картин, які Курилик дістав від когось у подарунок, і дуже багато зарамованих, під склом образів, про які тяжко сказати, чи вони оригінали, чи вони досконалі “принти”. Коли ми виходили з підземелля, нагорі вже було повно дітей, які грали різні ігри.

Автобусом ми об’їхали найцікавіші місця в місті і затрималися при алеї, куди всі прямували, щоб надивитися і налюбуватися ще трошки одним із семи чудес  світу!

О шостій годині, як було заплановано, ми опинилися назад у Торонто, під дверима Суспільної Служби. (Пане Гетьманчук, Ви зробили нам велику приємність цією прогулянкою!)