І один у полі воїн...

Пам’яті Опанаса Заливахи

Богдан  Головацький

Відомо, є особистості, котрі роблять великі наукові відкриття, ставлять рекорди, відкривають нові планети й нові горизонти, а є, що стають символами – символами мужности, нескорености, духу, любові до ближнього, до Батьківщини, як незгоряюча, неопалима купина, символами безкомпромісної боротьби і одночасно творцями нових ідей, нових понять і категорій.

Такі особистості стають дзеркалом поведінки, совістю народу, з якого походять, прикладом до наслідування та гордістю нації. І такі особистості особливо потрібні саме тоді, коли народ і нація приречені на цілковите знищення, на асимиляцію, і вже немає з того виходу, як Боже Провидіння простягне руку спасіння, і на арені битви за волю постануть імена ГЕРОЇВ, котрі запалять іскрами незламности, іскрами віри в перемогу правди мільйони сердець. Це ті, які стають прометеями спасіння, прометеями думки і будівничими свідомости.

Без сумніву, до когорти таких особистостей належав і св. п. Опанас Заливаха, правдолюб, патріот, борець і вірний син України, духовне становлення якого було важким і тернистим, що згодом переросло у високу професійну творчість, хто постійно шукав нові образи, нові ідеї.

Опанас Іванович Заливаха народився 26 листопада 1925 року в с. Гусинка, що на Харківщині. У 1933 році сім’я Івана Заливахи, рятуючись від голодної смерті, переїхала на Далекий Схід, до Приморського краю, де і минули дитячі роки Опанаса.

З 1944 р. навчається в Іркутському художньому училищі, а з осені 1946 року – в Ленінградській Академії Мистецтв.

У 1948 р. його відраховують з Академії за антирадянську громадську позицію.

З 1953 р. – продовжує навчання в Інституті живопису, скульптури та архітектури ім. Репіна.

З 1960 р. – працює в Тюменському художньому фонді (Західний Сибір).

Восени 1961 р. – переїздить на постійне місце проживання до Івано-Франківська, де в квітні 1962 р. влаштовує свою персональну виставку, яку за кілька днів по відкриттю за наказом КДБ закрито.

Вже у 1962 р. – знайомиться в Києві з середовищем “Клубу творчої молоді”.

Весною 1964 р. – спільно з Аллою Горською і Людмилою Симикіною створюють вітраж на шевченківську тематику для Київського Університету.

У серпні 1965 року – арештований разом з Іваном Світличним в Івано-Франківську, а вже у березні 1966 р. засуджений на п’ять років тюремного ув’язнення, котре відбуває в Мордовії в таборі № 11, с. Явас, до осені 1970 р.

Після звільнення – з 1971 р. працює спільно з Софією Карафою-Корбут у галузі книжкового оформлення у видавництвах “Веселка” та “Каменяр”. Одночасово працює і в станковому малярстві, експериментує у створенні станкової та монументальної пластики.

У 1980-х роках – працює над проектами дизайнерського оформлення інтер’єрів різних кафе, ресторанів та інших громадських приміщень.

У 1988 р. – після багаторічної заборони влаштовано його персональні виставки в Івано-Франківську та Львові, а в 1989 р. – у Києві, в Музеї Т. Шевченка.

Від цього часу Опанас Заливаха – активний учасник всіх регіональних та крайових виставок в Україні та поза її межами (Торонто, Лондон, Нью-Йорк). 

Багато хто знав Опанаса Заливаху, відчували в ньому якусь внутрішню спорідненість із Тарасом Шевченком. Одному і другому було заборонено писати й малювати, тому таким близьким і зрозумілим був для нього наш геній і пророк.

Кредо мистця ми знаходимо в чітко висловленому діалозі в листі до друга-однодумця: “...ритмів, одкритих очам і серцю вкраїнця, шукаю, жерців архаїчне надбання, забуте нащадками пізнього стилю сучасного...” та: “Мистець є мітотворець, що проявляє себе в образній тріаді – особистість, національність, вселюдськість”. Ось чому він – у постійному пошуку нових образів, нових художніх ідей. Роботи його стилізовані, площинні та складаються з багатьох архаїчних і теперішніх символів, знаків, людських облич і фігур, орнаментів з духу і плоті, об’єднані в часі і просторі, насичені кольором і без. Все продумано, зважено і завершено. Емоційна вартість дещо спрощених, декоративних, часом напівабстрактних форм – вражаюча і незабутня. Вартість його праць зростає через наповнення їх сюжетним змістом, вони хвилюють нас кольоровими співвідношеннями і пластикою ліній, примушують глядача переживати, не залишають його байдужим.

Це є дуже стисла і коротенька, але загальна ознака творчости Опанаса Заливахи. Одне без сумніву: його твори є виразом суспільно-політичним та національно самостверджуючим  інструментом. Опанас Заливаха поєднав у собі мистця чести та людину бездоганної громадянської поведінки, коли совість і творчість перебувають у гармонійній єдності. Його громадянська позиція мистця та виразно національні устремління стали приводом для переслідування, а праця над трагічно відомим проектом Шевченківського вітражу для Київського Університету у групі Алли Горської, Людмили Семикіної і Галини Зубченко стала згодом причиною для його ув’язнення.

Особливо значущим і окремим місцем у творчості Опанаса Заливахи є тема “малої зони”. Тут варто нагадати, що надзвичайно широка гама його творчих образних узагальнень викристалізувалася в його табірних малюнках і графіці.

Опанас Заливаха був неабияким графіком, хоч це сталося через вимушеність, бо жандармська заборона малювати і писати лише зміцнила його уяву і думку та розвинула його власну індивідуальність і стиль. Через фізичну заборону робити те, щоб він бажав, доля привела його до кишенькової графіки.

Пізніше, на волі, більшість мистецьких тем, що їх створив Опанас Заливаха у часі заслання, стали основою його монументальних праць. Все його життя і його творчість наскрізно пронизані тепер релігійною свідомістю, звідти його почуття, думки, діла. Чи то в портретах, чи в  Євангелійних сюжетах, все наповнене якоюсь печаттю святости, духовної сили.

Пізнавальність його живо-писного стилю очевидна, його не можна не впізнати. Його полотна наповнені якимось особливим внутрішнім звучанням, українізмом, філософським власним світосприйманням, а любов до України розбудила в ньому особливу Заливахівську самобутність та ідентичність.

На закінчення нехай оця маленька і скромна, але направду щира згадка про сітлої пам’яті Опанаса Заливаху буде нев’янучою квіткою пам’яті на знак щирої і заслуженої пошани до мистця, колеги, філософа, патріота і Людини з великої літери.

Матеріли для написання цієї статті використано із альбому “ОПАНАС ЗАЛИВАХА”, Видавництва “СМОЛОСКИП”, 2003 р. і  журналу “СУЧАСНІСТЬ”, число 6, 2005 р