Життя, що рясне українським духом і милосердям

Микола Шот, м. Тернопіль – Фотографії автора

Днями діти та їхні родичі, що входять до Тернопільської доброчинної організації „Українська родина”, гостинно зустрічали Ярославу Татарнюк та її сина Ореста, які мешкають у Канаді. Ця благодійна структура, яку створила й очолює кандидат педагогічних наук Ірина Найдух, об’єднала понад 120 дітей-сиріт із багатодітних і малозабезпечених родин, а також десятки й десятки самотніх людей похилого віку. Ярослава Татарнюк опікується зараз юною тернополянкою Настунею Мороз та Іванком Лущаком з Мирного Підгаєцького району. Вже під час перебування в обласному центрі вона пройнялася і гіркою долею Катрусі та Марічки Шаган. Пообіцяла неодмінно після повернення до Країни кленового листка подбати про допомогу для них. Взагалі, пані Ярослава зорганізувала й інших канадських українок, аби допомагати знедоленим хлопчикам і дівчаткам з „Української родини”.

Ярослава Татарнюк зізналася, що не сподівалася на такий теплий прийом тернопільських діточок. Адже, каже, що це поклик її серця – допомагати тим співвітчизникам, яким життя принесло гіркоту, скруту. Хлопчики та дівчатка, представниці „Української родини”, подарували їй не лише букети яскравих квітів, а й, зокрема, вишиті власними руками роботи. На цих творіннях теж багато квітів, кетяги калини і, звісна річ, ваговите колосся пшениці.

На свою Батьківщину пані Ярослава приїхала із сином Орестом. Це перша його подорож до України, землі, з якої його національні витоки. На першу зустріч з дорогим краєм Орест Татарнюк вирішив приїхати у батьковому старому капелюсі. Це як пам’ять про тата, який вже відійшов у вічність, але для якого все життя стало боротьбою за Українську самостійну державу, турботою про знедолених українців на материзні.

 Ярослава Татарнюк радіє, що Бог дозволив їй зустріти вже вісімдесят шостий рік й знову приїхати на Батьківщину. Більшу частину свого життя їй випало прожити далеко від дому. Але ніколи вона не полишала у своїх думах, справах Україну. Життєдайне коріння пані Ярослави – з Борщівського району на Тернопіллі. Чоловік, Михайло, теж походив звідси. Варто зазначити, що він закінчив гімназію у Станіславові (нині – Івано-Франківськ), відтак філософський факультет Папської Академії в італійській столиці. Вчителював у рідному селі, став активним діячем Організації Українських Націоналістів. В Озерянах, що на Тернопільщині, з побратимами зорганізував навіть підпільну друкарню ОУН-УПА. За українську діяльність пройшов через фашистський концтабір у польському Кракові. У Країні кленового листка теж активно займався громадськими справами української громади. Пані Ярослава майже сорок років енергію свого серця спрямовувала на участь у роботі Ліги Українських Католицьких Жінок Канади. Підприємницькою діяльністю для подружжя Татарнюків стала фармація. Чимало ліків, одягу, літератури відправили у дев’яностих роках у сиротинці, школи-інтернати Тернопільщини та Буковини. Надавали й велику допомогу, зокрема і доброчинній організації „Українська родина” з Тернополя. Нині Ярослава Татарнюк, незважаючи на свій поважний вік, і надалі переймається клопотами-турботами, болями ма-теризни, своїх співвітчизників.