…Їй 13-ий минає,
або Про злети й падіння гривні
Сергій Гайдук
Як
стверджують літописці, людство винайшло гроші ще за кілька тисячоліть до нашої
ери. Процес створення національної грошової одиниці України теж має давні
традиції. Як свідчить історія нашої країни, в часи Київської Русі, Козацької
Республіки, Української Народної Республіки діяли свої фінансові системи,
карбувалися гроші, що було ознаками суверенности держави. Так сталося і з
сучасною гривнею, яка в черговий раз відродилася після здобуття нашою державою
незалежности. Тож коли вперше з’явилася гривня? Яке походження її назви? Як
вона пов’язана з українськими традиціями?
Ще за прадавніх часів гривнею називали прикрасу із
золота або срібла у вигляді обруча, який носили на шиї, тобто на
“загривку”. Загалом це були м’яко закруглені обручі, з кінцями у вигляді
голівок левів, прикрашені кольоровою емаллю. З часом слово “гривня” означало
мідяну монету у дві з половиною копійки, згодом – у три, і, нарешті, назву
“гривеник” дістала у народі срібна монета вартістю у десять копійок.
Як грошова лічильна одиниця гривня виникла ще за
часів Київської Русі в ХІ столітті. Слово “гривна” у значенні певної кількости
монет вперше зустрічається в “Повісті минулих літ”. Літопис оповідає: князь
Олег, прийшовши з Півночі, став владарювати в Києві і “встановив варягам давати
від Новгорода гривен триста на рік, заради миру”. Тобто вже у VIII-ІХ ст.
при здійсненні торгових операцій, сплаті данини гривна використовувалась як
міра ваги і лічби. В XI
сторіччі слово “гривна” набуло іншого значення – вагового. Вага срібла могла
складатися з певного числа однакових монет, тому поступово виник рахунок їх на
штуки.
У ті часи були наявні кілька видів гривен, зокрема,
“львівська”, “харківська”, “луцька”. З XI ст. у Київській Русі в обігу
були так звані “київські” гривни, які мали шестикутну форму і важили 150 г
срібла – ці гроші існували до татаро-монгольського нашестя. Також існували й
“новгородські гривни”, спочатку відомі лише у північно-західних землях, а від
середини XIII ст. – уже на
всій території Давньоруської держави. Вони мали вигляд довгих срібних паличок і
важили 240 г. Перехідною від “київської” до “новгородської” була “чернігівська”
гривна, за формою дуже близька до “київської”, а за вагою – до
“новгородської”. Але найцікавіша форма була у “волзької” гривни: майстри
створювали її у вигляді маленького човна. Серед звичайних монет XIV ст.
археологи часто знаходять також і “татарські гривни”, що ними Південна Русь
сплачувала данину Орді.
Певні зміни у житті гривни виникли у XIII ст.,
коли для новгородських злитків срібла поруч із назвою “гривна” почала вживатися
назва “рубль”. Вже у XV ст.
злитки взагалі виходять з обігу, а рубль залишається як грошово-лічильна
одиниця. Саме рубль – українська назва “карбованець” – стає символом
російської, а згодом і радянської монетної системи. Гривна ж продовжувала
існувати до XVIII ст.
лише як вагова монета –
“гривенка”.
Наприкінці XIV ст. велика частина сучасної
Західної України перейшла у володіння польського короля, інші землі – разом із
Києвом – стали власністю великого князя Литовського. Карбування монет-гривен
було припинено, але поодинокі винятки все ж траплялися.
Цікавою сторінкою нашої історії є розвиток
товарно-грошових відносин у добу Козацької Республіки. Військові досягнення
козацтва, розвиток ремісництва, торгівлі, митниці активно сприяли зростанню
авторитету Війська Запорізького і створення незалежної Української держави. Цьому
найбільше сприяла фінансова політика Богдана Хмельницького. Так, за часів його
гетьманування було, по-перше, організовано “Скарб” (державну скарбницю) з
відповідною структурою його поповнення та використання. По-друге, розроблено і
запроваджено необтяжливу для народу податкову систему, яка надавала можливість
нагромаджувати ресурси у населення.
Головним джерелом прибутків і поповнення скарбу
козацької держави стала митна служба та податки з іноземного купецтва, якому
водночас гарантувалися прибуткові операції. Цих коштів цілком вистачало для
функціонування державного механізму, а надалі – й для карбування власної
української монети в Чигирині. Її вигляд був таким: на аверсі зображено лич –
символ військової могутности Війська Запорізького, на реверсі – викарбувано
ім’я гетьмана.
Найбільшого руйнування українська фінансово-грошова
система зазнала за часів реформ Петра І, коли було остаточно ліквідовано в
Україні “Скарбницю”, примусово вилучено з обігу наявні українські та іноземні
західні монети, замість яких в обіг випускалися нижчої якости російські монети.
Остаточно процес ліквідації українських фінансів завершила Катерина ІІ у 1774
році.
Після ліквідації українських грошей Козацької доби
справжніх українських грошей на території України не випускалося. Лише
утворення Української Народної Республіки (УНР), започаткувавши відродження
української державности й суверенности народу, дало можливість швидко
видрукувати й оперативно доставити з Берліну українські гроші – гривні – і
ввести їх в обіг. Варте уваги, що й донині висока якість паперу, технічного і
художнього виконання, широке застосування символіки Київської Русі роблять
тогочасну гривню добре захищеною від фальшування. Зважаючи на труднощі
1917–1920 рр., монет не карбували, в обігу перебували паперові гроші, на яких
були зображені емблема держави та українські написи. Стверджуючи
інтернаціоналізм і демократизм, перші банкноти в УНР друкувалися з надписами
українською мовою – на лицевій стороні; російською, польською та єврейською (івритом) – на звороті.
Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917 року
було видрукувано перший грошовий знак Української Народної Республіки – купюру
вартістю у 100 карбованців. Автором оформлення грошового знака став видатний
український художник-графік Георгій Нарбут. Оформлюючи свою купюру, він
застосував вишукані орнаменти, притаманні українському бароко XVII-XVIII
століть, декоративні шрифти, зображення Тризуба – родового знаку князя
Володимира Великого та самостріла – герба Київського магістрату XVI–XVIII
століть. З випуском нарбутівської стокарбованцевої купюри пов’язаний вибір
Тризуба як державного герба України.
Акт проголошення Незалежности України відкрив
дорогу для запровадження в нашій молодій державі повноцінної національної
валюти. Такою валютою мала стати згідно з традиціями як доби Київської Русі,
Козацької Республіки, так і періоду визвольних змагань 1917–1920 років, гривня.
Щодо назви розмінної монети, то для неї пропонувалися назви “сотий”, “резана”,
але врешті-решт було надано перевагу звичній уже “копійці”. 1992 року перші
зразки української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами
Василя Лопати та Бориса Максимова. Вже у вересні 1991 року, після розгляду і
схвалення Верховною Радою, був запланований випуск банкнот.
Однак в обіг
в Україні з 1992 року було введено тимчасову валюту, розраховану на перехідний
період, – український карбованець, або купоно-карбованець. Саме ця грошова
одиниця ставала протягом 1992–1995 років жертвою інфляції, зумовленої
економічною кризою перехідного періоду.
Посилення у 1995 році і першій половині 1996
року стабілізаційних процесів в економіці, зокрема, значне зниження темпів
інфляції, помітне призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу
українського карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення,
створили належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України
є грошовою одиницею нашої держави.
25 серпня 1996 року в засобах масової інформації
було опубліковано Указ Президента України Леоніда Кучми “Про грошову реформу в
Україні”. Безпосередньо виконання грошової реформи покладалося на Національний
банк України, очільником якого на той час був Віктор Ющенко.
Прикро, але час для цього було обрано не цілком
прийнятний. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері
податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження
майже половини усієї грошової маси в наступні роки в тіньовому секторі
економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її
продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній
політиці. У 1997 р. дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним
зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним
використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням
фінансового становища підприємств тощо у 1998 це призвело до поступової
девальвації гривні, яка становила 84%.