Посмертна згадка про св. п. Леоніда Бурду
Дружина Леоніда Бурди – Марія з
Капулівки Нікопольського району Дніпропетровської области поділилася зі мною
про те, як українська громада та козацтво провели в останню путь та відзначили
річницю смерті визначного вчителя, громадського діяча, патріота, який віднайшов
забуту могилу кошового отамана Війська Запорізького Івана Сірка, що був
висланий московським царем на Сибір та після кількох років хворим повернувся до
Капулівки.
Світлої пам’яті
Леоніда Бурду зустріла я в Рівному, на Волині, на відзначенні 60-ліття
насильної депортації українців поляками з рідних земель Холмщини, Підляшшя,
Надсяння та Лемківщини. Підійшов до мене Леонід, бо він починав Холмську
гімназію у 1943-1944 році, коли я вже була в той час у четвертому класі, а
також він належав до парафії в селі Жмудь, де мій тато, світлої пам’яті отець прот.
Йосип Василів, був настоятелем. Леонід подарував мені велику тяжку мідну
монету-відзнаку. На головній стороні відзнаки – різьба постаті кошового Івана
Сірка з написом: “Кошовий отаман Війська Запорізького Іван Сірко”, на
зворотньому боці вирізьблений козак на коні та напис: “500-річчя заснування
Запорізького Козацтва”.
Дружина Леоніда дуже
цікаво описала, як відбувся похорон та вшанування річниці смерті світлої
пам’яті Леоніда Бурди. Подаю цей лист так, як він написаний, щоб по-ділитися з
читачами, розвіяти тяжкі щоденні новини, які приходять з України. Наш народ
багато всього пережив, а цей новий етап уже не змінить всіх почутів, знання
історії, вільного демократичного думання
холодними небажаними північними вітрами та морозами. Українці все переживуть, а
рівночасно можуть тепер порівнювати та вчитися! Вірю, що таки навчаться! А цей
лист, хоч про сумну подію, кине світло на життя в наших східних областях.
Пані Марія пише:
“Я ніколи не думала,
що нас так поважали в селі, а його особливо. Адже ми для них “бандерівці,
рухівці, націоналісти”, як нас називали комуністи. Майже все село прийшло на
похорон, хто тільки міг ходити. Учні, хто знав про його смерть, поприїжджали з
усіх кінців. Було дуже багато козаків: з Нікополя, Дніпропетровська, Запоріжжя,
Кривого Рогу, Тернополя, Кіровограда. На кладовище несли на руках. Це десь 2
км. Відспівали 4 священики (наші, українські), накрили гроб китайкою, були
козацькі атрибути. Хрест ніс козак із Запоріжжя з оселедцем, в національному
строї. Дуже довга колона розтяглася. На цвинтарі, коли спускали гроб, стріляли
5 козацьких пушок. А до річниці козаки за свій кошт поставили йому
пам’ятник. За що я їм дуже вдячна. Я не
змогла б цього зробити за відсутністю коштів так швидко. Пам’ятник коштував 3500 гривень. Самі його
поставили.
На річницю зібралися
знову козаки. Провели параду біля могили І. Д. Сірка, а тоді пішли строєм, йшли
на цвинтар з козацькими атрибутами і речитативом. Це десь 1,5 км. На могилі 3
священики освятили пам’ятник, провели панахиду біля могили. Зі спогадами про
його діяльність, з теплими словами виступали козаки. Потім там же зварили юшку
і куліш і пом’янули світлу пам’ять Леоніда Федоровича. Посилаю Вам фотографію з
його могили. А якщо я вже ляжу біля нього, то діти та внуки посадять калину. Він
просив про це. І просив написати на пам’ятнику слова: “Я любив вас усіх, а
Україну найдужче”. Що ми і зробили. З другої сторони хрест викарбуваний на
стеллі такий, як на могилі Сірка”.
Від себе складаю
сердечне співчуття дружині Марії, яка народилася на Волині, біля Рівного, та
разом кінчала педагогічний інститут з Леонідом, їх синові та доньці, внукам,
які читають і розповсюджують мої книжки по бібліотеках, школах, училищах та
університетах на Дніпропетровщині. Леонідові Федоровичу – Вічная Пам’ять та Подяка за його велику
працю, яку він провадив на Дніпропетровщині!
Любов
Василів Базюк
Пам’ятник Леонідові Бурді