Конституційна реформа як виклик для нації

Слово “реформи” у всьому “цивілізовану” світі вважається позитивним, таким, що несе оптимізм та зміни на краще. В Україні навпаки: слово “реформи” скомпрометоване і здебільшого асоціюється з провалами у соціально-економічному житті.

Однак, незважаючи на ніщо, Україна потребує реформ практично у всіх сферах суспільно-політичного і соціально-економічного життя. Здається, що в цьому питанні навіть існує консенсус між антагоністичними політичними силами.

З-поміж усіх нині здійснюваних реформ є одна, результати від якої можуть стати фатальними для нації і національної державності, а отже, вимагають адекватної реакції української спільноти. Йдеться про так звану конституційну реформу.

Як відомо, указом Президента України уже створено Науково-експертну групу для напрацювання пропозицій щодо механізму створення і діяльності Конституційної Асамблеї, визначення засад, алгоритму та етапів її роботи, а також для аналізу концепцій реформування Конституції. До процесу також залучено Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАНУ, а Урядові доручено забезпечувати вирішення питань щодо створення належних умов для діяльності Науково-експертної групи, висвіт-лення її роботи.

Іншими словами, потяг рушив. Як стверджує Леонід Кравчук, якому відведена ключова роль у здійсненні конституційної реформи, для зміни Основного Закону буде запроваджено принцип – Конституційна Асамблея суверенна. Це означає, що підготовлений Науково-експертною групою проект Конституції України буде переданий Президентові. Глава держави, як суб’єкт законодавчої ініціативи, передасть його до Верховної Ради. Парламент ухвалить або не ухвалить підготовлений текст змін до Конституції. При цьому не виключається проведення всеукраїнського референдуму з питання підтримки нової редакції Конституції України.

Впадає у вічі, що нову Конституцію України видають за своєрідну панацею, яка, врешті-решт, гармонізує взаємини у трикутнику влади: Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів. Можливо, це і так. Але майже ніхто не говорить про реальні загрози для нашої державності, які можуть виникнути в разі реалізації сценарію під назвою “конституційна реформа”.

Скажімо, сьогодні існують серйозні підстави вважати, що в нинішньому парламенті чи навіть на всенародному референдумі можуть бути вилучені чи піддані ревізії такі положення чинної Конституції.

Так, з її Преамбули може зникнути згадка про “багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення”.

Де гарантія, що у Статті 2 й надалі збережеться твердження, що “Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною”.

З великою долею ймовірності можна передбачити, що будуть внесені радикальні зміни у Статтю 10, в якій фіксується державний статус української мови та наголошується, що “держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”.

Натомість у тіло Конституції можуть бути імплантовані положення законопроекту “Про засади державної мовної політики”, що його внесено на розгляд Верховної Ради депутатами Сергієм Ківаловим і Володимиром Колісніченком.

Відповідно до проекту цього закону російська мова стане регіональною у 13 адміністративно-територіальних одиницях України (з 27-ми) – у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Сумській, Харківській, Херсонській, Чер-нігівській областях, АР Крим та мм. Києві й Севастополі; кримськотатарська – в АР Крим; угорська – в Закарпатській області; румунська – в Чернівецькій. Інші мови традиційних національних меншин України отримають захист у менших адміністративно-територіальних одиницях.

Крім того, телерадіоорганізації України зможуть на власний розсуд вести мовлення державною мовою, регіональними мовами або мовами меншин, мовами міжнародного спілкування та іншими мовами – як однією, так і кількома мовами.

Рекламні оголошення, пові-домлення та інші форми аудіо- і візуальної рекламної продукції виконуються державною мовою або іншою мовою на вибір рекламодавця.

Хто гарантує, що збережеться редакція Статті 12, яка гласить: “Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави”?

У чинній Конституції, зокрема у Статті 17, зазначається: “На території України не допускається  розташування іноземних військових баз”. Не здивуємося, коли ця стаття просто зникне, і таким чином російський Чорноморський флот пропишеться в Україні навічно.

У Статті 20 зазначається, що “Державними символами України є Державний  Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України – стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України – національний гімн на музику М. Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України”.

На тлі неодноразових закликів про зміну державної символіки, що лунають сьогодні на Сході і Півдні України, немає впевненості, що цій статті не знайдеться місця в “оновленому” Основному Законі.

Зрештою, як і Статті 99, яка визначає, що “грошовою одиницею України є гривня”.

А скільки в сучасній Україні бажаючих вилучити Статтю 134, оскільки там доволі чітке й однозначне формулювання: “Автономна Республіка Крим є невід’ємною складовою України”?

Чи потрібні ще докази для того, щоб переконатися: на даному етапі проведення конституційної реформи може зруйнувати і так неміцний правовий каркас існування України як національної держави?

Насамкінець дозволю собі процитувати ще один витяг із Статті 157 діючого Основного Закону: “Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України”.

Зазначене положення Конституції має стати застереженням для усіх горе-реформаторів, а для патріотів – закликом до активних дій у разі її порушення чи ігнорування.

Богдан Червак,

перший заступник голови ОУН