“Мова є цементом державного суверенітету”

Після прийняття скандального закону Ківалова-Колесніченка “Про засади державної мовної політики” Україною прокотилася хвиля протестів проти цього закону. По всій Україні проходили акції на підтримку української мови.

Однією з учасниць протесту проти ухвалення “мовного” закону в Києві, біля Українського Дому, була колишня студентка, а нині докторант Києво-Могилянської Академії Оксана Неживенко. Працює в Національному Університеті “Києво-Могилянська Академія” на посаді молодшого наукового співробітника та навчається на докторській програмі Національного Університету “Києво-Могилянська Академія”. Бере активну участь у громадському житті, зокрема ініціювала і координувала благодійний проект підтримки Наталі Мурашко (випускниці НаУКМА 2003 р., спеціальність “Комп’ютерні науки”), бере участь у Вищій політичній школі та є головою Молодіжного крила Товариства “Вінничани у Києві”.

На підтримку української мови Оксана Неживенко 11 днів голодувала під стінами Українського Дому.

31 серпня на ХХІ Урочистій церемонії Посвяти спудеїв НаУКМА Оксана Неживенко звернулася з привітанням до студентів.

Вітальне слово Оксани Неживенко

Шановні студенти, шановна наукова спільното, дорогі українці!

Я не раз виголошувала промови у рідних стінах Могилянки як учасник наукових конференцій, староста або організатор Днів факультету. Але дозвольте мені вперше за 8 років звернутися до моєї Альма Матер на “Ти”.

Моя люба Могилянко!

Ти не одразу розгледіла у мені щось гідне, тому що я говорила суржиком, була часом лінивою і несильною духом. Але ці прекрасні роки у Твоїх стінах виплекали у мені стільки любові до України, що тепер я пишаюся своєю чистою українською мовою. Я вступила до Тебе не з першого разу, але цим Ти додавала ще більше бажання працювати, і тепер я пишаюся своїм червоним дипломом з фінансів. І, врешті, Ти витесала у мені таку силу характеру, завдяки якій я змогла проголодувати 11 днів за українську мову.

Саме Могилянка дала мені розуміння того, що мова є цементом державного суверенітету, а піднесення права до рівня святого і постійне прагнення до освічення через освіту – невід’ємні складові вічної споруди, міцної України.

Сюди багатьох було кликано, але пройшли обрані.

Шановні першокурсники, па-м’ятайте, що Ви прийшли сюди не вчитися і отримувати дипломи, а будувати кращу Україну.

Це – місце, де Ви власними головами підтримуєте державу, і допоки твердими будуть ці стіни, Україна відбуватиметься.

А взагалі, я стою перед Вами і заздрю Вам, тому що не можу знову піти на перший курс, бо якби могла, я б із ще більшою спрагою проживала кожний день тут і пила той запас знань і енергії, яким Могилянка потенційно володіє і яким кінетично наповнює усіх, хто цього прагне і вимагає.

Але чітко усвідомлюйте те, що якщо сам не прагнеш і не вимагаєш – нічого не вийде.

І наостанок, люба Могилянко, я зізнаюся Тобі щиро і до кінця свого життя у моїй до Тебе любові, за те, що протягом 11 днів мого голодування за українську мову, у найважчий і найпрекрасніший період мого життя, щомиті я відчувала, що Ти зі мною.

Слава Могилянці! Слава могилянцям! Слава Україні!