Уночі
3 березня 1945 р. українське село Павлокому в Березівському повіті оточили
кількасот озброєних вояків Армії Крайової під проводом пор. Юзефа Бісса пс.
,,Вацлав”. Як свідчать очевидці, майже всіх, кого вони зустрічали по дорозі,
вбивали на місці. Українців, знайдених у криївках, убивали або гнали до церкви
чи Народного Дому, в якому була читальня ім. Тараса Шевченка Товариства
„Просвіта”. Там їх піддавали селекції: мужчин, жінок і дітей віком понад сім
(за іншими джерелами десять) років виводили надвір, формували з них колону по
двоє і гнали на старий, уже недіючий греко-католицький цвинтар, ставили над
викопаними ямами й розстрілювали. Лише малих дітей разом з їхніми матерями та
вагітних жінок, загалом близько 40 осіб, під конвоєм кількох озброєних чоловіків
відвели до найближчого українського села Селиськ. Далі під загрозою смерті вони
мали йти вже самі – „на Україну, за Збруч”.
На початку вересня 1945 р. більшість уцілілих від
різанини військо примусово виселило до УРСР, переважно в Тернопільську область.
Кільканадцять осіб, які уникли вивезення на Схід, у травні 1947 р. депортували
в ході Акції „Вісла” на понімецькі землі північної Польщі. Двоє осіб потрапило
за колючі дроти концентраційного табору в Явожні.
Рівно за
сім місяців, 3 жовтня 1945 р., Павлокому оточили об’єднані сотні Української
Повстанської Армії. Місцевих поляків і тих, які за цей час заселили
поукраїнські господарства, вигнали за Сян до Динова, а село спалили. Так завершилася 500-літня історія Павлокоми,
одного з сотень українських сіл Закерзоння.
Смерть 366 мешканців Пав-локоми стала одним із
трагічних символів у повоєнних польсько-українських взаєминах. Чи понад
півстоліття часу, які минули від згаданих подій, достатньо, щоб українці й
поляки врешті змогли подати одні одним руки для примирення над могилами, якими
всіяні наші землі? Чи готові вони вибачити взаємні кривди, злочини й попросити
про вибачення?
Приклад Павлокоми, ук-раїнського
села над Сяном, де шістдесят років тому вояки Армії Крайової вимордували майже
все населення, включно з жінками й дітьми, породжує надію, що на це є великий
шанс. І навіть якщо нині не станеться диво й ми не станемо свідками примирення,
такого, якого вчив Христос, що припиняє взаємні суперечки і торгівлю провинами
минулого, ми повинні зробити все, щоб діалог про мирне майбуття обох народів
продовжувало наймолодше покоління поляків та українців.
Кожному примиренню мусить передувати висловлення
правди одне одному, навіть якщо вона буде болісною для однієї зі сторін. Саме
таким міркуванням керувалися автори найновішої книжки, присвяченої трагедії
українців Павлокоми і Закерзоння ,,Даровано життя, щоб правду розказати”, яка
появилася у видавництві Українського архіву у Варшаві за редакцією Марії
Паньків і Євгена Місила.
Вона є спробою зібрати досі розпорошені, відомі й
невідомі свідчення про події, які сталися в Павлокомі 3 березня 1945 року. У
ній вміщено також список прізвищ 366 жертв, який завдячуємо величезній
документаційній праці проф. Петра Потічного з Торонто.
За первісним задумом ця книга мала містити
виключно спомини українців – очевидців трагедії Павлокоми. У ході підготовки до
друку Євген Місило вирішив, однак, перевірити, чи живе ще хтось із вояків АК,
учасників акції у Павлокомі, а передовсім, чи збереглися якісь документи,
свідчення про цю подію з польського боку.
Результати пошуків виявилися ще несподіванішими
за сподівання. Протягом двох неповних місяців, насичених архівними пошуками,
вдалося віднайти кільканадцять томів документів, безпосередньо чи посередньо
пов’язаних із справою Павлокоми.
Початково Є. Місило збирався використати ці
матеріали виключно для написання великого вступу до публікованих у книзі
спогадів. Однак, у міру виявлення подальших документів, особливо протоколів
допитів пор. Юзефа Бісса пс. „Вацлав” і слідчих актів його підлеглих з Армії
Крайової, які брали участь у знищенні українців Павлокоми, він дійшов до
висновку, що це матеріали настільки цінні й значущі, а передусім специфічні, що
вимагають окремої публікації, перш за все з думкою про польського читача. І так
постала друга книжка про Павлокому –
„Pawokoma. 3 III 1945”, написана польською мовою.
Завдяки тим двом книжкам уперше у трагічній
історії повоєнних українсько-польських взаємин ми можемо дізнатися як прізвища
жертв цього жахливого злочину, так і прізвища чи псевдоніми більшости його
виконавців. Можемо простежити також події того трагічного дня – 3 березня 1945
р. – за свідченнями як українців, так і поляків – вояків Армії Крайової.
Обидві книги появилися у видавництві Українського
архіву завдяки фінансовій допомозі Української Кредитової Спілки, Кредитової
Спілки „Будучність” і Фундації „Павлокома”.
Ціна книжки ,,Даровано
життя, щоб правду розказати” за ред. Марії Паньків і Євгена Місила (українською
мовою) – 30 дол. + 5 дол. кошт висилки.
Ціна книжки Eugeniusz Misio „Pawokoma. 3 III
1945” – 20 дол. + 5 дол. кошт висилки.
Ціна книжки “Павлокома – символ трагедії
Закерзоння. Спогади” – 20 дол. + 5 дол. кошт висилки.
Книжки можна замовити: Fundacjа Pawlokoma, 145 Evans Avenue, Suite
212, Toronto, Ontario, M8Z 5X8, tel: 416 252 4101, fax: 416 252 2693 або по
інтернету: sheltoncdn@look.ca. Чеки просимо виписувати на Фундацію “Павлокома”.