Вшанування Івана Франка в Лондоні
Невелика українська громада в Лондоні,
Онтаріо, особливо пов’язана з іменем Івана Франка. Перші піонери повоєнної
хвилі наших поселенців у цьому місті у 1950-ті роки якось спонтанно вибрали
саме Великого Каменяра патроном місцевої української суботньої школи і
українського культурного клубу, який незабаром став Українським Центром –
осередком соборного українського громадського життя, місцем зустрічей і
святкувань громади та її складових організацій. Сьогодні вже залишився тільки
дехто із сподвижників цього, такого важливого для всіх діла, із тих, які дослівно
з перших важко зароблених центів здвинули цю видиму точку опори для всякого
роду української національної діяльности. Але завжди знаходяться нові люди,
сьогодні вже у великій мірі з “четвертої хвилі”, яким близька й дорога
українська традиція та які вміють належно пошанувати наших велетнів духа.
До них належить Дарія
Грицьків зі Львова, сьогоднішня директорка української школи ім. Івана Франка.
Це за її ініціативою та за її сценарієм відбулося вшанування 150-річчя народин
Івана Франка у залі Українського Центру у сам день Преображення Спаса 2006
року.
Задум святкування був
справді цікавим. Після вступу, який виголосила Д. Грицьків як учителька,
життєвим та творчим шляхом велетня повели крок за кроком двоє ведучих – Леся й
Михайло Горбачі. Розповідь переплітали виступи “Івана Франка”, якого по черзі у
різних етапах його життя представив Сергій Горбач, відчитуючи відповідні
автобіографічні уривки з його творів.
У відповідних місцях
були включені й інші декламації з творів ювілята: Ірина Жиляк – “Хрест”, Дмитро
Хахула – “Каменярі”, мелодекламація Дарії Грицьків під музичний супровід Ігоря
Жиляка “Вічний революціонер” та пролог до поеми “Мойсей”, який виголосила
Роксоляна Жиляк. Щиро звучали декламації наймолодших – Аліни Петрушевської
“Отеє моя держава” та Наталки Хахули “Хто Франко – усі ми знаєм” Романа
Завадовича.
Поважною й
переконливою вийшла промова Захара Беркута після перемоги тухольців над
татарами, яку відчитав Андрій Фуревич.
Учителька Віра Тицька
розповіла зворушливими жіночими словами про особисте та почуттєве життя цієї
великої людини, яке теж мало немалий вплив на його творчість.
Бадьоро пролунав спів
Ірини Жиляк “Гей, січ іде”.
Леся Храплива-Щур у
короткому слові підкреслила, що якби шукати одного вислову, в якому зібрана уся
суть величезної творчої спадщини Івана Франка, це був би, мабуть, заклик із
“Великих роковин”: “Думай, що на тобі мільйонів стан стоїть”. Цим кличем заохочували часто наш народ до громадської відповідальности і
праці вже наші діди й батьки, і сьогодні він не менш актуальний.
Наприкінці всі
виконавці програми відспівали на сцені теж завжди життєвий славень “Не пора, не
пора”.
Відзначення закінчила
Дарія Грицьків словами: “І сьогодні ми, нащадки славного патріота України,
складаємо велику шану його непересічному, велетенському талантові, його
нелегкому життю, повному страждань, мужности його духа, який завжди рвався до
бою за самостійність і визнання України. Читайте Франка, вивчайте Франка, щоб
краще знати свою історію, щоб відчути глибше біль народу й кожної окремої його
людини. А це змусить живіше битися наші серця, спонукатиме ще наполегливіше
працювати на користь нашої України”.
Книжки-твори Івана Франка та відбитки різних його портретів, розкладені на окремому столі, стали гарним додатком до святкової програми.