Опанас Сластіон – ілюстратор “Гайдамаків” Тараса Шевченка

(14 грудня 1855 – 24 вересня 1933)

Павло Лопата  

Дванадцять років перед вступом Опанаса Сластіона до Петербурзької Академії Мистецтв у будинку Академії помер Тарас Шевченко. Його дух, здавалося Опанасу, ще жив у стінах цієї школи. Молодий студент побачив тут кімнату Шевченка і його деякі реліквії. І знов же ж, проходячи коридорами Академії, відчував, що крокує по слідах Шевченка, мистецтво якого дуже любив. З декількома подібними випадками Опанас Юрійович зустрічався часто. Слухав спогади натурщиків про Шевченка та почав призбирувати особисті його речі. З тих причин він почав також працювати над ілюстраціями Шевченкових творів. Хоч перипетій у цьому не бракувало. Міг піти разом з передвижниками–групою мистців реалістів і натуралістів з напрямом російського мистецтва і біля них осягти мистецьку кар’єру, серед якої знайшлося багато українських художників, але до української національної теми вони не дійшли, а радше трималися загальноросійського спрямування. Сластіон вибрав собі інший шлях – творити окреме національне мистецтво, не зв’язане з російським. 1879 року він одержав диплом “Вільного художника”. Кожного літа бував в Україні, студіював її історію, виконував безліч рисунків, етюдів.

Отримавши посаду мистця при військовому міністерстві в Петербурзі, при якому знаходився архів-музей з клейнодами, зброєю, одежею та  багатющою військовою старовиною, навіть українською, він вивчив його музейне багатство. Відтоді почав працювати виключно над ілюстраціями до твору Т. Шевченка “Гайдамаки”. Якраз 125 років тому, тобто з 1883 року по 1855 рік, розпочав Сластіон займатися ілюстраційним циклом. Захоплений епічним розмахом Шевченкової історично-героїчної поеми про народне повстання 1768 року на Правобережній Україні проти польської шляхти, відоме в історії під назвою “Коліївщина”, він серйозно постарався виконати складне завдання. 30-річний, повний творчих сил, вдало завершив роботу над оригіналами, виконаними тушшю і пером. З грошовою допомогою відомого барона Олександра Штігліца, дуже багатого і культурного фундатора мистецької школи в Петербурзі та шкільного музею, віденська фірма виготовила кліше, а друкарня Суворіна в Петербурзі видрукувала 3.000 примірників великого формату. “Гайдамаки” з 50-ма ілюстраціями Сластіона набули великої популярности. Книжку перевидано накладом Михайла Білоуса в Коломиї 1898 року; третє видання, також у Коломиї, з передмовою Богдана Лепкого, – у 1919 році; четверте, у російському перекладі, – в Москві (1939); наступне появилося в Едмонтоні завдяки видавцеві Григорію Йопику (1954); й останнє – в Києві (1969). Усі вони свідчать про зацікавленість самою поемою та мистецькою вартістю усіх детально виконаних графічних творів, котрим властиві професіональна майстерність і глибоке розуміння літературного твору, передовсім у побутових сценах. Майстерно передані складні багатофігурні композиції, як “Сини мої, гайдамаки”, “Горе, горе! Молітесь діти!”, “Всі танцюють, а Галайда не чує”, “Літа орел, літа сизий”, “Аж ось ведуть гайдамаки” та інші заставки та кінцівки. Зі смаком зображено побачення Яреми й Оксани на тлі густо порослої та буйної природи. Дуже добре нарисовано Оксану в келії із старою черницею. Драматичний характер має ілюстрація Гонти, коли він готується поховати в могилу обох синів, а за ним у полум’ї горить село і місто. Зміст ілюстрацій та їх послідовність дуже вдало пов’язані з поемою в одне ціле. Праці Сластіона допомагають відчути дух Шевченкового твору і зацікавлюють читача відчути добу, її людей і героїв, побут і становище. Слід додати, що всі рисунки виконані з глибоким знанням теми, а саме розділ “Свято в Чигирині”, що починається ілюстрацією з кремезною постаттю співця-кобзаря, який сидить під гіляками могутнього дуба, а навколо нього зібралися козаки і селяни. Не оминув Сластіон нагоди достовірно зобразити жидів з їхньою кмітливою та нахабною поведінкою.

Сластіон не став епігоном академізму або передвижництва. Засвоївши кращі прикмети обох цих няпрямків, він влив у своє власне мистецтво український дух і зміст, наповнені його сильним патріотизмом, а також великою повагою до Тараса Шевченка.