Мистецтво, присвячене гетьманові

(До 300-річчя смерті Івана Мазепи)

Павло Лопата

На превеликий жаль, ще й сьогодні Москва паплюжить ім’я великого українського гетьмана-князя Івана Мазепи. Так було і за козацьких, царських, більшовицьких і радянських часів, що всякі “писаки” та тлумачники української історії з відомих нам різних причин обпльовували постать нашого високоосвіченого військовика, політика і європейського діяча як “зрадника” Московії, і цього їм усім було замало. 12 листопада 1709 року Московська Православна Церква проголосила анафему гетьману через неповних два місяці після його смерті (помер 21 вересня).

Але з нижченаведеного матеріалу виглядає, що не аж таким підлим “зрадником” вважали Мазепу Франсуа Вольтер (1694–1778) і Віктор Гюґо  (1802–1885) – видатні французькі письменники, Юліюш Словацький (1809–1849) – польський поет та інші творці світової літератури, зокрема Джордж Байрон (1788–1824) – англійський поет, який нашому гетьманові присвятив одну із своїх багатьох поем під назвою “Мазепа” (1818 р.). Ім’я й образ Івана Мазепи були натхненням для багатьох українських письменників і поетів, художників і скульпторів. Ще за його життя Карпо Балашевич на дзвоні викарбував постать гетьмана 1699 року, а 1708 року появилася гравюра роботи Данила Галяховського, присвячена ясновельможному Іванові Мазепі.

Перед появою цих робіт Леонтій Тарасевич виконав відому гравюру – геральдичну композицію під назвою “Портрет Івана Мазепи в оточенні алегоричних фігур” (1695 р.). Важко встановити, хто із художників створив військову печатку з постаттю І. Мазепи і знак Мазепиної папірні (1705 р.), а також герб з місяцем, зорею і двораменним хрестом.

Велику панегіричну гравюру – мідьорит (1705 р.) присвятив на честь І. Мазепи художник Іван Мигура (в чернецтві Іларіон – архідиякон Києво-Печерської лаври, а пізніше ігумен манастиря в Батурині), що прослявляє гетьмана в панцирі та шоломі із зображенням шести київських храмів, уфундованих ним. Питання кількох портретів Мазепи, намальованих різними художниками та в різні періоди, а головно у XVIII і ХІХ століттях, досі не чітко розв’язані. Деякі з них було знищено, а якщо окремі і залишилися, то важко встановити, чи на них дійсно відтворений вигляд нашого державотворця. У Московському історичному музеї зберігається надзвичайно майстерно намальований портрет вершника на коні, вбраного в розкішні лати з плащем і булавою у правій руці на тлі баталії. Над постаттю гетьмана летить алегорична жіноча фігура, яка трубить славу переможцеві. Цей портрет вважається зображенням Івана Мазепи, бо він подібний до картини, що знаходиться в галереї міста Гріпсолм у Швеції. Обидва твори виконані до 1700 року іноземними майстрами і стилістично відповідають західноєвропейським стандартам з XVIII століття. Серед численних портретів, пов’язува-них з ім’ям Мазепи, існують праці невідомих авторів. Еталоном для багатьох зображень Мазепи став портрет “Напольного гетьмана” роботи маляра Івана Нікітіна, що знаходиться в російському музеї у Петербурзі. Різні художники малювали славного гетьмана – часто на замовлення – з бородою, а то й без бороди. З бородою його зобразив С. Фалько у гравюрі з 1796 року. В Успенському соборі Київської лаври І. Мазепу представлено без бороди, так як і на вищезгаданій гравюрі І. Мигури. Існують свідчення, що за життя Мазепа був “рудявого волоса, довголикий, з бородою”. Іноземці не згадували бороди в Мазепи, але шведів здивували його “польські” вуса. На портреті І. Мазепи з літопису Самійла Величка він зображений з бородою. 

Мистці, творчість яких охоплює дві або й три сотні років, різними стилістичними засобами зображували цього непересічного державного творця в українській історії.  Характерні образи видатних гетьманів з мужніми обличчями та могутніми постатями створив Сергій Васильківський (1854–1917). Один з них і “Портрет Івана Мазепи”. На цьому місці варто згадати картину Корнила Устияновича (1839–1903), на якій гетьмана Мазепу намальовано під час переправи через Дністер після битви під Полтавою. До плеяди тих художників, які свого часу намалювали серію наших історичних знаменитостей, належить Василь Масютин (1884–1955), Василь Дядинюк (1900–1945), Олег Островський та іншi. Усі вищезгадані художники виконали багато портретів, серед яких не оминули й І. Мазепи. До видання одного з підручників у Білій Церкві на замовлення Товариства “Вернигора” ввійшла репродукція з портрета І. Мазепи роботи відомого мистця-іконописця Михайла Дмитренка (1908–1997). 

Вдалі погрудні портрети “Гетьман Іван Мазепа” намалював художник Максим Окопний і художниця Надія Сомко.  Вона ж присвятила І. Мазепі іншу свою картину під заголовком “Гетьман Іван Мазепа у храмі Св. Софії в Києві”.  Опанас Сластіон (1855–1933) – живописець і графік, намалював картину “Смерть гетьмана Івана Мазепи”. Довго про місце її зберігання було невідомо, бо оригінал пропав, а репродукцію з неї мав у своїй приватній збірці письменник Дмитро Нитченко в Австралії. До створення образу нашого гетьмана – не раз і не два – повертався художник Феодосій Гуменюк. Історичні полотна “Сивий гетьман Мазепа” (1976), “Мотря Кочубеївна і Мазепа” (1987), “Гетьман Іван Мазепа” (1991) та “Мазепа і Карл ХІІ” (1994-1995) свідчать саме про те, ким Мазепа був для художника.

Слід зазначити, що за радянських часів, приблизно 70 років, мазепинська тема взагалі була під забороною. А шкода, бо тисячі різноманітних художників в Україні створили б сотні новітніх творів, присвячених українському гетьманові.

Войтєх Генаїс (1854–1925) – чеський художник, під час свого творчого життя розробив багато малярських композицій, які не докінчив. 1893 року він почав працювати над картиною “Мазепа” (олія на дошці).

У творчості Сергія Литвиненка (1899–1964) – славного скульптора, якого Львів після студій в Академії Мистецтв у Кракові радо прийняв на початку 30-их років минулого століття, також запримітимо композицію “Мазепа” (1930).  Іншого І. Мазепу Литвиненко створив, вже перебуваючи в Америці. На кошти Українського Народного Союзу постав пам’ятник людині, яка фактично започаткувала боротьбу за самостійність Української держави.

Петро Капшученко (1915–2006) – скульптор широкого мистецького діапазону, що жив у США, створив майже останній за свого життя твір – бюст гетьмана Івана Мазепи, а копію з нього автор передав Президентові Вікторові Ющенку під час його візиту до міста Філадельфії у 2005 році.

6 листопада 1994 року у присутності керівників нашої держави, іноземних послів та представників різних організацій було урочисто відкрито пам’ятник І. Мазепі на його батьківщині, в селі Мазепинці. Автором проекту цього пам’ятника став скульптор Е. Горбань, який так шанобливо поставився до постаті красномовного гетьмана. Не менш важливою та урочистою подією було відкриття пам’ятника українському гетьманові в румунському придунайському портовому місті Галац, де “спочив у Бозі” славетний гетьман. Височить цей офіційно відкритий 5 травня 2004 року  пам’ятник на центральному майданчику за входом до парку. Румунський скульптор Георге Тенасе виконав цю, напівзросту фігуру І. Мазепи на замовлення міністерства культури і мистецтв Румунії.

Настала черга встановити щось в Україні: пам’ятні знаки, пам’ятні дошки, пам’ятники та інші архітектурні чи скульптурні споруди на честь гетьмана Івана Мазепи, бо він давно на те собі заслуговує. Нехай вічно між нами живе його пам’ять.