Бути випускником УКУ – це виклик

11 листопада цього року до Торонто приїжджає ректор Українського Католицького Університету отець д-р Борис Ґудзяк. Мабуть, нікому не треба представляти цього відомого чоловіка, який, народившись і сформувавшись як особистість в Америці, після здобуття Україною Незалежності вирішив присвятити своє життя саме Батьківщині предків. І не тільки переїхав туди жити, а взяв на свої плечі ношу, яку, здавалось, не можна підняти... Його ідея створення Українського Католицького Університету виглядала утопічною, однак сьогодні УКУ існує, працює, розвивається і виховує нову українську еліту за зразками найкращих навчальних закладів світу.

Напередодні його візиту в Торонто побувала керівник відділу розвитку Українського Католицького Університету Наталя Климовська. Наш кореспондент Лариса Гринда взяла у неї інтерв’ю.

– Наталю, розкажіть читачам нашого часопису, як Ви опинилися в колі однодумців отця д-ра Бориса Ґудзяка?

– У 1992 році до Львова з Америки приїхав д-р Борис Ґудзяк, який вирішив заснувати Інститут історії Церкви тоді ще при Львівській Богословській Академії. Я в той час була активною у Студентському Братстві, Львівському Товаристві Лева та інших організаціях, які зродилися на патріотичній хвилі відродження Української держави. Мені запропонували дрібну тимчасову працю, пов’язану з комп’ютером, для д-ра Ґудзяка, оскільки я закінчила Політехнічний Інститут з цього фаху. В Україні тоді було нелегко з роботою, і я погодилась.

Бачачи ентузіазм і віру пана Бориса, ми не раз дивувалися. І, чесно кажучи, думали, що йому навряд чи вдасться втілити в життя свої плани, оскільки в Україні у той період це було надзвичайно важко. Не один раз збиралася залишити роботу, але було незручно – адже пан Борис працює, а я що, зневірююсь... І так місяць за місяцем... З часом переконалась: все, що він задумав, здійснюється. Роки його відданої і важкої праці увінчалися успіхом – сьогодні заснований ним Український Католицький Університет один з найкращих навчальних закладів в Україні.

– Чим Український Католицький Університет відрізняється від інших вузів України?

– Насамперед – це єдиний Католицький Університет на пострадянських теренах. Ми робимо наголос на навчання і на виховання. Як казав Патріарх Йосиф Сліпий, “віра і розум”. Діяльність УКУ побудована на трохи іншій основі, ніж в інших вузах.

Велика вимога університету – знання іноземних мов. Крім української, всі студенти володіють англійською мовою. Вони вивчають грецьку і латину як першоджерельні мови до богослов’я, до історії і т. п., одну з європейських мов на вибір – італійську, французьку або німецьку, а також старослов’янську. Багато хто зі студентів знає російську і польську. Це окрім того, що вони дуже ґрунтовно вивчають інші дисципліни.

Протягом навчання ми висилаємо студентів на стажування, щоб вони пізнали інші країни, набули іншого досвіду, побачили, як, скажімо, працюють парафії, будинки для старших, різні гуртки, організації, аби в майбутньому впроваджувати цей позитивний досвід в Україні.

Ми стараємося, шоб випускник УКУ був провідником, тому формуємо різні гуртки, різні середовища. Під час навчання кожен мусить знайти свій проект, щось  робити – чи це праця з сиротинцями, чи зі старшими людьми, чи у школі, чи на парафії. Одне слово, стараємося будити громадську активність у них від початку, формувати провідників, які беруть відповідальність, які вміють розпочати, розвинути і завершити справу.

Радянський Союз і вся система знищили довіру між людьми, тобто люди одне думали, друге казали, а третє – робили. І тому тепер так важко будувати стосунки будь-де. Тому дуже важливо відновити довіру між людьми. Ми стараємося, щоб наші студенти росли в іншому середовищі і потім йшли і свідчили своїм прикладом.

Отець Борис часто повторює студентам: ви несете важку і водночас прекрасну ношу випускника УКУ, тому що всі на вас дивляться, і ви мусите бути інакшими. Це виклик – бути випускником УКУ, тому що де б вони не були – чи в науці, в соціальному секторі, на державній праці чи навіть дехто йде в бізнес – вони несуть це ім’я і мусять поводитися так, як християни.

– Скільки випускників уже має УКУ?

– У 1994 році була відновлена Богословська Академія. У 2002 році ми почали називатися Український Католицький Університет. Випускники є вже з 1999-го. Це близько 600 осіб.

– Чи Ви можете сказати, що вони роблять тепер?

– Звичайно, ми, можна сказати, за ними пильнуємо. Багато хто з них (близько 40 відсотків) священики, є вчителі, журналісти, працівники соціальної сфери, окремі зробили докторати. Наші студенти їдуть вчитися за кордон, оскільки нам потрібні викладачі в Університеті, а Україна не готує таких фахівців. Один наш випускник Олег Киндій вчився у Вашингтоні. Роман Завійський зробив докторат в Оксфорді. Про них там надзвичайно добре відгукувалися. Тепер вони працюють в УКУ.

– Знаємо, що УКУ не отримує жодної фінансової підтримки з боку держави. Як Університетові вдається існувати без державних дотацій?

– Український Католицький Університет справді зовсім не фінансується державою. Наша модель побудована в основному на збиранні коштів. 20 відсотків – це те, що платять студенти за навчання, решту ми мусимо знайти. На початках зверталися переважно до української діаспори. Протягом кількох років Університет діяв завдяки пожертвам зі США, Канади та Європи. Тепер почали з’являтися наші українські меценати, які, нарешті зрозумівши важливість освіти і цінність нашої справи, долучилися до жертводавців УКУ. Маємо багато донорів не-українців, що також дуже важливо.

– УКУ планує будівництво нового корпусу і студентського містечка. Розкажіть трохи про це.

– Університет десь 10 років тому купив недобудовану споруду біля Стрийського парку  у Львові. На сьогодні вартість цієї ділянки зросла в сотні разів. Очевидно, стояти вічно вона не може, до того ж, місто також не зацікавлене, оскільки це шкодить загальному виглядові.

Спочатку ми не могли будувати, тому що були молодою інституцією, набирали сил, хотіли поставити програми. Маємо богослов’я, історію і соціальну педагогіку. Цього року відкриваємо журналістику. Думаємо про психологію, соціологію, може, політичні науки. Але для того, щоб відкривати нові програми, нам потрібні нові приміщення.

Великим мінусом було те, що не мали гуртожитку. Тому могли практично розраховувати більше на молодих людей із Західної України. Оскільки хочемо бути українським, а не вузькорегіональним університетом, то мусимо забезпечити студентів житлом, бодай частково. Для нас дуже важливі студенти зі Східної України.

Будівництво колегіуму, тобто місця, де студенти будуть не тільки жити, а проходити формацію, – головне завдання на сьогодні. Знаменно, що у 2002 році, під час свого візиту в Україну, Папа Іван Павло Другий благословив землю під будівництво студентського містечка. Теперішній Папа Бенедикт XVI зі своїх особистих коштів дав даток 100 тисяч євро на будівництво Українського Католицького Університету.

Ми звернулися до архітекторів світового рівня, щоб запроектували таке студентське містечко, оскільки в Україні нема подібного досвіду. Оголосили конкурс. У ньому перемогла бостонська (США) фірма, яка будувала, зокрема, приміщення в Єльському Університеті, правничу школу в Гарварді, університетське містечко в Сингапурі. Це ще раз засвідчує, що УКУ має високі стандарти у всьому.

Уже розпочалося будівництво цього комплексу. Наступного року Пласт святкуватиме своє 100-ліття, і урочистості у Львові відбуватимуться на території УКУ. До цього часу ми плануємо закінчити колегіум, а його першими мешканцями стануть учасники святкування.

– Які відгуки громадськості про Український Католицький Університет?

– Університет часто відвідують гості Львова. Мер міста Андрій Садовий взагалі переконаний, що кожен відвідувач Львова мусить побачити УКУ, адже це перлина міста. Бував у нас неодноразово попередній президент України Віктор Ющенко. Під час свого візиту в Україну відвідав УКУ прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер.

Нещодавно в УКУ завітав пан Борис Вжесневський з Торонто, який був депутатом до Федерального уряду Канади. Він побував на випускних урочистостях, де також був присутній попередній Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар, говорив зі студентами, викладачами, адміністрацією. Побачивши все це, пан Вжесневський дуже зацікавився і захопився Університетом, його духом і виявив бажання допомогти. Ми йому за це надзвичайно вдячні.

– Із чим би Ви хотіли звернутися до читачів нашої газети?

– Хотіла б зробити такий заклик. Ми плануємо створити товариство приятелів УКУ в Торонто. Такі товариства є вже в Україні, зокрема у Львові та Києві, у США – в Нью-Йорку, Чикаго, Філадельфії, Клівленді, в Канаді – у Калгарі. Це неформальні об’єднання, які зустрічаються і гостять університет час до часу, принаймні раз на рік. Роблять, наприклад, бенкет чи зустріч і запрошують або отця ректора, або якогось викладача, який би міг розказати про УКУ, його здобутки, новини. Так громада має нагоду більше довідатися про УКУ. І може, знайдеться хтось, хто хотів би допомогти, наприклад, підтримати окремого студента чи окрему програму.

Зокрема, в листопаді такий бенкет відбудеться в Калгарі. На нього запрошено молодого українського підприємця, львів’янина, який є меценатом нашого Університету, Ярослава Рущишина. Пан Ярослав уже пожертвував близько 250 тисяч доларів на УКУ. І громада Калгарі хотіла б зустрітися з ним, довідатися, що його мотивує давати такі поважні суми.

11 листопада цього року до Торонто приїжджає ректор Українського Католицького Університету отець д-р Борис Ґудзяк. І я запрошую всіх торонтців прийти на зустріч з ним і довідатися про Український Католицький Університет більше та детальніше. І закликаю підтримувати УКУ, оскільки це навчальний заклад майбутнього України.

– А ми, Наталю, дякуємо Вам за таку цікаву розмову.

PHOTO

Керівник відділу розвитку Українського Католицького Університету Наталя Климовська