Св. п. Григорій Живило

19 травня 2011 року у Вінніпезі віді-йшов у кращі світи Українець з великої літери – щедрий на людяність, співчуття, турботу Живило Гриць, як лагідно зверталися до нього близькі йому люди...

Живило! Яке влучне прізвище він мав! Живий! Той, хто відживлює інших.

Доля його еміграції унікальна. Малою дитиною він разом з батьками і сестрами-братами на батьківському возі від’їхав у далекий світ, не усвідомлюючи, що назавжди залишає свою милу Полтавщину. Він родом з-під Миргорода, зі славної батьківщини Гоголя. З дитинства увібрав веселу вдачу своїх краян, був душею будь-якого товариства. У Вінніпезі, де він прожив більшу частку свого життя, – і в Кооперативі “Калина”, і в Кредитівці “Карпатія”, і в УНО, і у громаді Покровського собору, і в колі друзів Степаненків, Лукашенків і багатьох-багатьох інших, – всюди він був рідним, теплим, надійним, неамбіційним другом. Він мав природний дар – відчувати людину, його серце було осяяне довірою, відкритою для спілкування. Таким він був до останньої хвилини життя.

Він вріс у Канаду, як у країну його людського щастя. Завжди був активним та взірцевим і в професійному, і в громадському житті. Від молодості, з далеких 50-х років, належав до українських організацій, щоб разом будувати спільність, товариство, сподвижництво. У ті часи у Вінніпезі молоді люди, такі, як Гриць Живило, створювали існуюючу досі систему взаємопідтримки і взаємодопомоги, будували і свої хати, і громадські заклади, щоб було де збиратися, єднатися. Незабутні манітобські вечори, коли на театральні сцени виходив Гриць і творив образи кмітливих національних героїв, щоб всім було весело і розрадно, щоб життя було яскравим, духовним, щоб рідний дім у Канаді наповнювався українством.

Не можна не віддати належне Григорію Живилу стосовно багатьох його щирих справ. Але й досі перед очима, як він підтримував у лихі години мого хворого чоловіка, Василя Гайдая; як тримав на дусі і провідував у шпиталі свого вірного друга Петра Данелюка; як понад десятиліття огортав турботою самотнього Дмитра Яремчука. Він возив його на перевірки до лікаря, купував йому продукти, допомагав ладнувати побут, дбав про його племінників. Коли пан Яремчук занедужав, Григорій Живило влаштував його до шпиталю і щоденно був поруч, не залишав його без своєї уваги ні на день. Так само відвідував його останні два роки в будинку для старших на Променад авеню у Вінніпезі... Дмитро Яремчук говорив про Григорія Живила як про людину, яка від природи мала винятково уважне серце. І тим серцем він засівав землю, як зерном. Уявляю, яка сила-силенна людей може підтвердити його і приязність, і щиросердність.

Нам всім відомо, що доброту вдавати не вдається нікому. Григорій Живило був обдарований Добротою і за життя став реальним втіленням її.

Галина Устенко-Гайдай