Інвестори-втікачі

Валентин Концевич

Іноземні інвестори тікають з України. За даними The Financial Times, відтік коштів з українських ринків, які активно розвиваються, перевищив навіть рівень кризи 1998-го й сягнув максимуму від 1995 року. При цьому, як зазначає видання, скорочення притоку інвестицій спостерігають і у великому, і в середньому та малому бізнесі. Серед причин цього – не лише світова економічна криза, а й відсутність необхідних реформ управління економікою в самій Україні.

За даними The Financial Times, відтік коштів улітку 2008 року становив 29,5 млрд. дол. США. Ці кошти вивели з фондів, що займаються інвестуванням в акції, й боргових зобов’язань країн “третього світу”. У середньому на місяць інвестори виводили з ринків близько 10 мільярдів. Найбільших збитків від цього зазнала 2008 року Україна, ринок акцій якої знизився на 58,8%. Для порівняння: в Росії індекс РТС упав на 46%, а зниження на китайському ринку становило 57%. У вересні ж процеси “падіння” фондових ринків різко прискорилися. Як пояснюють експерти, інвестори перелякані затримкою темпів зростання світової економіки й ситуацією у міжнародній бан­ківській системі. Тому вони змінюють ринки, що розвиваються та відчутно залежать від фінансових вливань із-за кордону, на яких міс­цеві валюти різко дешевшають щодо долара, на більш ста­більні ринки розвинутих держав.

Гроші виводять фактично з усіх галузей, але найбільше згортання інвестиційних програм фіксують у будівництві, харчовій промисловості та консалтингу.

“Ковбасить” і середній та малий бізнес, який фактично повністю залежить від дешевих кредитів та інвестиційного партнерства. Як зазначають аналітики, зачиняється багато дрібних компаній, які під час внутрішньоукраїнської еконо­мічної кризи, пов’язаної насамперед із недоступністю кредитування, дорожнечею комер­ційної та виробничої нерухомости, технологій, відсутністю зацікавлення з боку інвесторів, не витримують навантаження.

Найбільші проблеми в будівельній і суміжних галузях. За словами керівника Асоціації спеціалістів із нерухомости (ріелторів) України Олександра Бондаренка, 2008 року масово почали зачинятися ріелторські фірми й агенції, що надають консалтингові та фінансові послуги. А ті, хто багатий і хто раніше інвестував кошти в різні непрофільні проекти, почали обмежувати свою діяль­ність “профілем”.

Фірми, що покинули ринок житлової нерухомости та консалтингу, переходять до офісно-логістичної нерухомости та розвитку інфраструктури. У контексті проведення в Україні Чемпіонату з футболу Євро-2012 актуальними інвестори бачать капіталовкладення в розбудову інфраструктури сервісних об’єктів, серед яких стадіони, готелі, аеропорти, пункти міжнародного пропуску, дороги тощо. Що­правда, багатьох і надалі відлякують умови, в яких доведеться працювати. Передусім законодавчі. Інвестори кажуть, що найбільше проблем не з самим будів­ництвом, залученням кредитів і вчасним виконанням необхідних робіт, а з виділенням землі під забудову. До того ж, бізнесмени нарікають на складність переміщень інвестицій в Україну в умовах світової економічної кризи та політичної нестабільности в нашій державі. Мовляв, уряду та парламенту необхідно нарешті оптимізувати інвести­ційне законодавство та гарантії інвесторам.

Водночас урядовці говорять про те, що в держбюджеті на 2009 рік передбачено низку серйозних інвестиційних про­грам, які дадуть Україні пош­товх до розвитку. Та поки чиновники говорять, що є куди інвестувати, інвестори нагадують про досвід – держбюджети 2006-2008 років бу­ли багатими на урядові інвестиційні проекти, але їх так і не виконали. Чому? Держава вста­новила такі умови для інвестора, за яких останній має вкладати в інвестиційну програму до 80% ресурсів, решту бере на себе держава. Нато­мість ефективний досвід залучення інвестицій свідчить: підхід держави до інвестицій, принаймні на початку, має бути кардинально протилежним. Держава, вклавши 80% інвестицій у проект, демонструє інвесторові: те, у що він вкладатиме гроші, – справді необхідне й прибуткове для всіх учасників проекту. А вже потім домовляються з інвестором про збалансування інвес­тування на свою користь. В Україні ж цього, на жаль, не розуміють.