Хто буде наступним президентом?

Роман Колісник

Насуваються політичні хвилі, немов цунамі на небосхилі. На гребінцях хвиль видніють цятки. Хто це? Наближаючись, вони збільшуються. І видно. І вже розпізнати можна. Це народні провідники – не народом вибрані, – кожен з яких забажав стати єдиним, модно сказавши, лідером України. Ні, точніше, держави Україна (поки що без лапок). Чому кожен з них забажав на народний Олімп – чи, точніше, Банкову вулицю – дряпатися? Народ не знає. І чи мусить знати? Отож, добра нагода поворожити: хто буде тим, що зветься Президент? Колись у краю в критичну хвилину народ кликав духа Шевченка. І Шевченко не заводив, а підтримував на дусі усіх тих, що його питалися. Про більшовиків у Галичині сказав: принесло їх, як лихоманку, заберуться, аж вітер по полі козацькому гулятиме.

Вгадав, майже...

Тепер не треба ворожбитів, бо сьогодні маємо політологів, які дивляться в комп’ютери й звідтам вичитують цифри, відсотки і навіть те, хто що думає… Кажуть: якби сьогодні відбувалися вибори... то... Та сьогодні виборів нема! Скориставши з модерних засобів, я також забажав довідатися, що народ пророкує-політикує.

Ось пророцтва. Яценюк? Ба, як каже гуцул, він ще замолодий, щойно 35 на карку. А на президента без досвіду, як парубок у першому коханні, керується тільки почуваннями й побажаннями. І вже всюди був і ніде місця не загрів. Як метелик по квітках гуляв. Що ж він робитиме у президентському кріслі зі своєю “анти і проти” програмою? Все-таки Арсеній Яценюк, як його тепер звати – лідер громадської ініціативи “Фронт змін”, – вже себе бачить новим президентом! Хоч мер Ужгорода бачить його як єврейчика або навіть жидка. Незважаючи на те, що Яценюк довів до третього покоління свої і своєї дружини українськість і християнськість.
Good luck!

Пані Тимошенко? Ага! Все на міс-ці. І голівка, і носик, і ніжки, й руки, й
рухи, і коса, і навіть вушенька з сережками. Усе миле, пропорційне. Перфектне, як на модельці на показовій доріжці. Навіть французький президент, сам одружений на модельці, підтримав Юлю повнокровно. І в голові розум неабиякий! Але Юля має один недолік. Політичний. Закрасненька! Для чоловіків усякої масти і для жінок без розбору. І що скаже п. Путін, з
котрим вона не раз час збувала? А він має гостре око. Чи їхніми темами були тільки труби нафти й бездушного газу? Або ще краще – спитатися опінії Першої Леді, Катерини...

Лишаються варті уваги два Віктори. Віктор Ющенко. Він був і директором Національного банку, і прем’єр-міністром, ну, і п’ятий рік Президентом! Як заговорить до народу, слухати його хочеться, як священика з амвони. Хочеться простити всі гріхи нашим народним обранцям. Якби вони покаялися. Якби слухали проповідей Ющенка. Але вони не покаються, бо його не слухають. Не мають коли і як? Так-так! Казав він, що все зробить, щоб було найкраще для народу, а вийшло найкраще для тих... Як їх звати? Як хочете... Але як йому було все оце зробити? Не під силу. Самих кумів-любих друзів замало! І прийняв з візитами двох Патріархів. І “удостоївся посланія” від президента Росії Медведєва. А це неабияка увага! І щедрий! Нагороди, й медалі, і хрести... Не забув і про діаспору! Підписав і антикорупційний закон, котрий замете всі корупції, мов нова мітла сміття з хати. А як з хабарами? Бо що таке хабар? А що подарунок? Зрештою, законодавці не потребують турбуватися, бо мають недоторканність навіть від корупції, хабарництва, а як має жити народ без хабарів? Як подумаєш, аж голова крутиться – швидше, ніж від корупційного самогону з цукру. Тільки чомусь Ющенкові з Тимошенко невлад. Разом робили Помаранчеву революцію, призначав її прем’єр-міністром два рази, але завжди щось вилазило, щось заважало. Щось невидне, але відчутне. І Президент не міг це щось не зауважити й не висловлювати критики, але, як він завжди відкреслював: у добрій вірі для добра народу. Можливо, що ця політична нитка тягнеться ще з часів влади президента Кучми. Юля була за “Україною без Кучми”. А Віктор не міг собі уявити України без Кучми. Бо відчував, що вона виглядала б, як жінка без волосся.  Як це так? Та воно так, як каже народна мудрість: де дві господині, там хата не замітана. А ще де господиня і господар... то хто винен? Очевидно, невістка!

Ну і Віктор Янукович. “Найзаслуженіший” в Україні. Вибачте, державі Україна. Не слід забувати, що він був третім з черги президентом. Хоч і не заприсяженим, але це – історичний факт. Легітимний президент, бо голова Виборчої комісії п. Ківалов “наківав” йому досить голосів. А найсильніший президент світу Путін (він же чемпіон спортивної боротьби, як належить каґебісту) Януковича визнав інтернаціонально. І все це у 2007 році підтвердила Центральна виборча комісія, нагороджуючи п. Ківалова “Почесною грамотою”! Янукович, кажеться, бувалий. Був прем’єр-міністром за Помаранчевої рeволюції, коли труїли Ющенка, й твердив, як лікарський спеціаліст, що Ющенко хворий на грип. І коли під Києвом стояв російський спецвідділ у мундирах українських, намовляв Кучму, щоб дав наказ: “На караул!” Можна запримітити, що Янукович має дещо спільного з Тимошенко і Ющенком. З Юлею дещо. А з Ющенком: вони обидва Віктори – переможці! Був Янукович прем’єр-міністром за бажанням Ющенка, заміщуючи “бюті” Юлю. І з Юлею придумав “ширку” – таку широку коаліцію, в якій все вляглось би на свої місця. Навічно! Як? І це затурбувало Януковича, який пішов помолитися до Печерської Лаври на Великдень... Молився, напевно, на “общепонятном”, який краще там, вгорі, розуміють, як твердять монахи з Печерської, і, як писали українські ЗМІ, дух “осінив” його. Під муром, у тіні розлогих дерев, заявив: Нема “ширки”! Будуть президентські вибори!

Хто буде Президентом? Я вдався до свого приятеля, найпевнішого політичного “ворожбита”. Він на це:

– Президентом буде той, хто виграє вибори. А з виборами, особливо в нашій неньці-Україні, це так, як на фронті з медалями. Не дають їх там, де їх здобувають, а дають там, де їх роздають. Не виграє той, за кого чесно віддають голоси, а виграє той, кому нарахують більшість балотів! – Сказав і пішов, навіть не сказавши “до побачення”...

– Ой, лишенько! Невже ж повториться “ківаловщина”?! І що буде?

– Ба...