Ольга Даниляк: Треба повернути гідність жінки і материнства

Українська діаспора завжди була не байдужою до України, намагалася долучатися до становлення інститутів демократії і розвитку культури, робити добре ім’я нашій країні у світі. У ній є велика міжнародна спільнота жінок, які своєю працею показують, що українка – це не солодкавий ліричний образ і не безіменні рабині, а самодостатні, мислячі й гідні люди, які вміють давати раду собі і допомагати суспільству. Пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з пані Ольгою Даниляк, першою заступницею голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій та членкою Ліги Українських Католицьких Жінок Канади, яке не тільки віддзеркалює традиційний погляд на роль жінки, але разом із цим показує сучасні підходи до проблем і викликів перед українками в Україні і світі, про шляхи їх подолання та власного самоствердження.

– Що спонукало СФУЖО брати участь у Міжнародному Форумі Українських Жіночих Організацій?

– Ми вже кілька років застановлялися над тим, як співпрацювати з жіночими органі-заціями національно-демократичного напрямку, які діють в Україні. Торік були річні наради Світової Федерації Українських Жіночих Організацій (СФУЖО), яка налічує 28 організацій із 17 різних країн світу, в Перемишлі. Ми дискутували над тим, чи маємо приймати українські жіночі організації до СФУЖО. Врешті зупинилися на тому, що СФУЖО, яка створена 1947 року і віддзеркалює думки діаспори, має такою й залишатися. Тим часом ми хочемо співпрацювати з жіночими організаціями в Україні, а тому прагнемо пізнати, які потреби є в Україні, як ми можемо допомагати, як можемо співпрацювати. Тому виникла ідея організувати перший Міжнародний Жіночий Форум. Директор Міжнародного інституту культури і зв’язків з громадськістю Ірина Ключковська допомогла організувати це у Львові.

– Яка користь українським жінкам з діаспори від цієї співпраці?

– Ваш український дух. Якби ми проводили цей наш перший Форум у Канаді, це було б дуже чітко і методично, але дещо сухо. В Україні є інший підхід до цього. Українка має свою теплоту, любов і до своєї країни, і до родини, і все інше. Ми отримуємо велику наснагу, коли приїжджаємо сюди.

– Чи вдається знаходити порозуміння українській діаспорі з емігрантами нової хвилі? Адже в окремих європейських країнах переважна більшість з них – це жінки.

– До СФУЖО в останні роки увійшло шість нових організацій українських жінок із Західної Європи, переважно – з Італії. Це жінки-заробітчани, що виїхали з України. Ми, старші організації, стараємося їх долучити до себе, але кожна генерація має свої потреби, і ми ще не є з’єднані. Це відбувається поволі. Спонукає ж до діалогу те, що є певне занепокоєння. Багато говориться про те, що буде не лише четверта хвиля еміграції, яка шукає за кордоном заробітку і хоче потім повернутися в Україну, хоч не всі повертаються, а що буде і п’ята хвиля, яка захоче залишитися у країні, де працює. Це нас турбує.

– Наріжною проблемою, яка почасти є зворотом трудової еміграції українок, є торгівля жінками. Чи СФУЖО звертає увагу на це?

– Ще від початку виїзду українських жінок з України ми усвідомили, що є велика проблема – торгівля жінками. Спершу ми не знали, як до цієї проблеми підступити. Проте згодом нав’язали контакт із сестрою Бонетті в Римі, яка уже цим займалася. В Римі відкрили притулки для таких жінок, які шукали якогось виходу, адже їм дуже важко було втекти від того. Їм треба було знати, що вони можуть бути десь у безпеці.

Відтоді ми почали більше дізнаватися про цю проблему, обговорювали її на кількох наших форумах. Перша увага була спрямована на те, щоб ознайомити людей з їхньою проблемою.

Це сприяло тому, що було вирішено фінансово допомагати розвинути притулки для жінок в Україні. Їх почали створювати. Вони уже діють в Одесі та Тернополі. Крім того, є організація, яка співпрацює з Фондом “Діти Чорнобиля”. Вони щороку відвідують сиротинці в Україні і спілкуються з дівчатами, щоб підготувати їх до виходу у світ, бо вони є групою ризику, яка може потерпіти від торгівлі людьми.

Ще один напрям праці полягає в тому, щоб організації СФУЖО в різних країнах ознайомилися з цією проблемою і за можливості зверталися до своїх урядів, аби були створені закони, які б дали тим жінкам певну протекцію.

Зокрема, Ліга Українських Католицьких Жінок Канади цього року в листопаді буде мати в Канаді зустріч із пані Джой Кемпбел, щоб запропонувати певні законодавчі ініціативи на захист жінок від ризиків незаконної торгівлі. Загалом справа набирає сили. Ми ще беремо участь в інформаційній програмі ООН “Синє серце”, постійно збираємо відповідну інформацію, щоб таким чином звертати увагу урядам на цю проблему, чинити інформаційний тиск.

– Чи можна сподіватися, що з допомогою СФУЖО проблеми жінок в Україні будуть почуті в ООН?

– СФУЖО як неурядова організація бере участь у конференціях неурядових організацій ООН. Через таку участь ми стараємося впливати, ознайомлювати з потребами жінок в Україні чи українок у світі. Загалом глобальні виклики для жінок є подібні у всьому світі. Для прикладу, торгівля людьми – і жінками, і чоловіками, і дітьми – це світова проблема. Особливо гострою вона є в країнах Сходу, Азії. Але якщо щось шукати з цієї теми в Інтернеті, то дуже швидко довідаєшся, що торгують українськими жінками. Це – не найкраща реклама для українців, і цьому потрібно протидіяти.

Під час нашого Форуму директор МІОК Ірина Ключковська виголосила доповідь про важке становище української селянки сьогодні. Вона наголосила на тому, що останні 15 років цієї проблемою займаються мало, і для вироблення певних ініціатив потрібне широке комплексне дослідження. Думаю, СФУЖО підтримає її ініціативу створити проект з організації такого дослідження, доносити цю інформацію на рівні ООН, представництва України в ООН. Треба дати розголос цій проблемі.

– Часто українці, які живуть і працюють за кордоном, кажуть, що Церква допомагає їм найбільше. Чому так складається?

– Я презентую Лігу Українських Католицьких Жінок Канади, це найбільша жіноча організація українок у Канаді. Маємо 110 відділів. Вони організовуються при Церкві. Це почалося ще у 40-х роках ХХ століття, коли жінки знали, що мають гуртуватися, співпрацювати і допомагати Церкві у суспільній праці. І вони роблять дуже велику роботу. Ми працюємо на те, щоб жінки були політично активні, відстоювали ті позиції, які віддзеркалюють наші погляди і віру. Зокрема, ми виступаємо проти одностатевих шлюбів, бо вони є проти нашої віри. Це не є тема, з якою всі згідні у нашому суспільстві, але ми звертаємо на це особливу увагу.

– Тобто Ви маєте свій чітко окреслений погляд на питання гендерної рівності?

– Коли обговорюються гендерні питання, гендерна політика, ми звертаємо увагу на те, що треба повернути гідність жінки і материнства. Кожна жінка має свою ідентичність, і ми повинні це збагнути, дати можливість для цієї гідності кожній жінці. Не лише тій, яка працює, але й матерям. Рівноправність є не лише, коли жінка може обіймати посаду, яку обіймають чоловіки, але й коли жінка, яка вирішує виховувати дітей і в такий спосіб – через добре виховання дітей – бути корисною суспільству, є належно оцінена. На жаль, на сьогодні така роль не є повновартісною. Немає розуміння, що материнство є дуже важливе для суспільства.

Тим часом поширення одностатевих шлюбів через законодавчі зміни не враховує, як це позначається на традиційній сім’ї. Міняється значення людини, ідентичності чоловіків і жінок, гідності. Тому ми намагаємося впливати своєю працею на законодавців і відстоювати наші цінності.

– Що Вас надихало стати суспільно активною жінкою?

– Ми були так виховані в родині. Мої батьки приїхали до Канади ще у кінці 20-х років ХХ століття. Тоді були інші емігранти. Польща переслідувала українців. Мій батько був одним із тих, хто мав свої причини приїхати до Канади. Здебільшого це були свідомі люди, які любили свою країну і також старалися, боролися, щоб вона була самостійною. Український дух був дуже сильний. Це було дуже цікаве покоління, і воно почало творити нові організації. Так постала Організація Українок Канади 1934 року. Моя мама була довгі роки головою одного з її відділів. Батьки, особливо мама, були дуже побожні. Вони старалися бути свідомими – працювати в суспільних організаціях і при Церкві. Це передається дітям. Я є однією з тих.

ZAXID.NET

Юлія Поліковська

PHOTO

Oльга Даниляк – перша заступниця голови Світової Федерації Українських Жіночих Організацій