Еврика! Відкрито! Знайдено!

Роман Колісник

Що “евриковано”?

Велику річ! Невідому досі містерійну загадку!

Науковці відкрили це, що мало хто знав. Якщо взагалі хтось знав. Чи навіть не додумувався. Хоч багато людей здогадувалося або навіть про це говорило. Так собі.

Звідки, наприклад, з’являється справжній провідник? Не такий собі що-небудь, який-небудь, а такий, як Черчіль, Гітлер, Наполеон чи навіть Сталін.

Дехто навіть скаже: такий, як Путін... Чи Янукович?

Мій приятель, той від політики, цих останніх не вважає справжніми провідниками.

– А якими? – я питаюся.

– А такими, що їх хтось за ноги випадково з нори витягнув і притягнув до влади.

– Ммгу?

– Путіна витягнув президент Росії Єльцин чи, радше, його дорадники. Чому? – запитаєшся. Бо Путін має такий характер, що якщо щось пообіцяє, дотримає слова. (Забуваючи, що він, як і його батько, був кагебістом). І дотримав, бо не позивав родини Єльцина за всякі витребеньки – президентські й непрезидентські – і не змінив конституції, щоб стати президентом Росії в безконечність, як колись царі. Зате взяв собі відпустку на одну каденцію на посаду прем’єра.

–  Янукович?

– Януковича президентська історія така замотана, як історія козацтва. Тобто, з одного боку. А з іншого – зовсім ясна і проста. Його “зробив” президентом Ющенко. І націоналісти! (Забуваючи, сказавши м’яко по-поетичному, що він виріс на своїй не своїй заемлі). Бо голосували “противсіх”. Як пригадуєш, один кандидат навіть змінив своє прізвище на “Противсіх”, бо думав, що перехитрить усіх. Один націоналістичний провідник казав, що Юля не ліпша від Віктора, хоч не назвав його “Вітя”. А інший заявив, що не буде голосувати за одного із двох поганих кандидатів за “меншезлого”, а зачекає, аж буде двох добрих кандидатів – тоді буде вибирати

”ліпшедоброго”...

“Надія – мати глупих”, – кажуть поляки.

З кар’єрою Януковича – це ще більше замотаний клубок. А почав відмотуватися ще за Кравчука. Бо Кравчук витягнув, нізвідси-нізвідти, на прем’єра Кучму. І ще звільнив для нього своє президентське крісло. А Кучма витягнув Януковича. А решта знана. На цілому світі.

– Що ж, недавно Кравчук сказав, що зробив найбільшу політичну помилку, призначаючи уряд Кучми...

– Сказав, що знав... Як на сповіді? Рада би душа до раю...

Це такий український пролог, що слідує за епілогом. Але чому в українців нема справжніх великих провідників? Хоч їх багато-багато, як недавно на кабаре журналу “Всесміху” висказали актори на сцені сумно “навесело”:

– Де зійдеться двох українців, там відразу один з них стає гетьманом, – сказав гуморист.

– Де зійдеться трьох українців, там два гетьмани, – поправила його гумористка.

Це так! Але чому? Ось я недавно довідався.

В останній час науковці досліджують “у глибину” характер і все те, що робить зі звичайної людини великого провідника.

Прочитав я працю одного, очевидно, американського психолога, психіатра ітеде, в якій він доказує, що всі справжні, великі провідники “відзначаються” хворобами. Різними. Дуже часто потрапляють у деперсію, яка, на диво, допомагає їм знайти енерґію та ідеї, потрібні справжньому провідникові.

Нагадав я собі, як американський президент Джонсон у кризовій ситуації під час В’єтнамської війни лягав на ліжко й накривався з головою ковдрою. І так набирав енергії до командування і провідницькі ідеї. Так розказувала його дружина. То мусить бути правда про великого провідника!

Аж Америка програла війну.

Але до теми. Української.

Виглядає, що українці наплоджують батаго нащадків з характеристиками великих провідників. Тобто, які “відзначаються” хворобами.

Коли я похвалився моїм відкриттям своєму приятелеві, він аж сплеснув руками, якби був на кабаре. І сказав, як той дослідник-американець:

– Знаєш що! Я якраз закінчив читати найновіший роман Ліни Костенко “Записки українського самашедшого”. І певний: ця хвороба в українських провідників, про яку ти згадав, ніщо інше, а “самашество”, котру так яскраво змалювала Ліна.

Ніби так. Це встановили і Ліна, і гумористи в кабаре...