38-2005_Page

Ідея підготувати вечір пам’яті Василя Стуса визрівала в Організації Українок Канади, Відділ Торонто-Захід давно. І от нарешті втілилась у життя. 24 вересня у галереї Канадсько-Української Мистецької Фундації в Торонто зібрались членки Організації, запрошені гості та шанувальники відомого правозахисника, поета-шістдесятника Василя Стуса. Відкриваючи вечір, голова ОУК Торонто-Захід Валентина Горовенко запалила свічку пам’яті перед портретом поета, прибраним вишитим рушником, колючим дротом та китицями калини.

4 вересня минуло 20 років від дня його смерті. Після 12 років заслання і поневірянь він помер у таборовому карцері для політв’язнів у Мордовії.

Василь Стус народився 6 січня 1938 року в селі Рахнівці Вінницької области у селянській родині. Після школи закінчив Сталінський (Донецький) педагогічний інститут, після цього працював учителем української мови та літератури.1959 року в “Літературній Україні” з’явилися перші його вірші.

Стус був двічі засуджений за “систематичне зберігання, розповсюдження та виготовлення антирадянських документів”, а також звинувачений в антирадянській агітації. 1972 року його засудили до п’яти років заслання у таборі суворого режиму в Мордовії і трьох років заслання у Сибіру. 1979 року поет повернувся до Києва.

Ніколи Василь Стус не боявся сказати правдивого слова на підтримку талановитих творчих людей, через що і страждав усе життя. На початку вересня 1965 року на перегляді фільму Параджанова “Тіні забутих предків” він підтримав протест Івана Дзюби та В’ячеслава Чорновола проти масових арештів “шістдесятників”. Після цього його відрахували з аспірантури.

Збірки Стуса роками лежали у видавництвах, так і не побачивши світ. 1970 року письменник остаточно підписав собі вирок, коли виступив над могилою художниці Алли Горської, котру було по-звірячому вбито.

Після заслання, постійних хвороб та виснаження він зустрів смерть у ніч із 3 на 4 вересня 1985 року у карцері табору в селищі Кучино Пермської области. Збірка “Свіча у свічаді” побачила світ 1977 року за кордоном у видавництві “Сучасність”, до неї увійшло також декілька віршів
із невиданої книги “Веселий цвинтар” (під час арешту ця збірка була конфіскована). 2004 року з’явився диск із реставрованим записом голосу Василя Стуса, який 1969 року здійснив близький друг поета Леонід Селезенко. Збереглося лише 20 хвилин запису з 11 віршами, які читає автор.

Незабаром планують випустити велику біографію поета із матеріалами, які ще небули опубліковані, – архівні документи зі судової справи та щоденник поета.Усі ці факти біографії, переплетені поезіями Василя Стуса, стали канвою художнього сценарію вечора. Зал, мов у заціпенінні, переживав кожне слово декламаторів, тому що воно торкалось найглибших почуттів людини.

Творчість письменника сповнена болю і жалю за себе, своє покоління, скривджену Україну, котра вже після смерти Василя Стуса досягла свого визнання і незалежности, якої він так бажав для своєї країни. Громадянська лірика, листи Василя Стуса до матері, дружини, сина, любовна поезія не залишили байдужим нікого. Тому й не дивно, що самодіяльні актори зібрали оплески присутньої української громади. Велика заслуга насамперед належить членці ОУК Торонто-Захід

Ванді Михайлишин, яка написала сценарій вечора. Прекрасно виконали своє завдання читці – членки ОУК Торонто-Захід та члени УНО Торонто-Захід: Валентина Горовенко, Віра Сидоренко, Володимир Кричфалуші, Леся Ліщишин, Леся Панько, Ірина Кравець і Богдан Михайлишин, який зіграв роль Василя Стуса. Доречним обрамленням декламацій стало музичне оформлення, яке забезпечив Богдан Дубовий.

Свої поезії про Василя Стуса прочитали поети Анатолій Житкевич та Андрій Латишко, а Ореста Баб’юк продекламувала вірш переможниці Міжнародного конкурсу української мови ім. Петра Яцика з України Людмили Присяжнюк. Дует “Тернопілля” у складі Лесі Яциковської та Богдана Дубового виконав пісню “Родина”.

Увазі присутніх були запропоновані виставлені у залі стенди з фотографіями різних періодів життя Василя Стуса.

Голова ОУК Торонто-Захід Валентина Горовенко подякувала усім за участь у вечорі і запросила на традиційну каву, канапки та солодке, яке приготували членки Організації Єва Базилевич, Ганна Колода, Ліда Галушка і Дуня Войцехівська. При каві гості висловлювали своє визнання організаторам прекрасного вечора, ділилися враженнями і, звичайно ж, обговорювали сучасний стан в Україні...