Сторінки ВІРИ КЕ: Хроніка, Коментарі, Різне
Дата в жовтні
30 жовтня 1930 р. в Едмонтоні появилося перше число
газети “НОВИЙ ШЛЯХ” за редакцією Михайла Погорецького. “НОВИЙ ШЛЯХ” від
“народження” був тижневиком націоналістичного напряму, органом Українського Національного Об’єднання
Канади. Довгу дорогу зробив “НОВИЙ ШЛЯХ”, заки опинився в Торонто. Його дальший
розвиток продовжували нові редактори, журналісти, дописувачі і нові
передплатники, які напливали до Канади, головно до Торонто, по Другій світовій
війні. Це були люди, які принесли в Канаду більше сонячного світла, ніж схід
сонця! Вони не ділилися на “хвилі”, а “НОВИЙ ШЛЯХ” помагав їм нав’язувати
контакти з канадською дійсністю.
Я співпрацювала з різними головними редакторами. Мій перший редактор
редагував з редакції у Вінніпегу, і йому треба було на відповідну дату висилати
матеріали до друку. Ми з ним ніколи не сварилися і ніколи не бачилися. Наші
дискусії були – телепатичні... Інший обіцяв, що напише про мене щось у роді
аналізу (як Ерік Фром про Зиґмунта Фройда), але до того не дійшло. Він помер,
заки вспів придумати заголовок. Наступний редактор приїздив у Торонто з Америки
відробляти “шихту” в “Новому Шляху”. Наші відносини були дуже приязні, бо він з
моїм вуйком – Тольком Радвенським, актором-гумористом і до того чарівним
співаком, під час Другої світової війни перші пішли з групою ОУН визволяти
Київ! І були би там загинули з голоду, але Только дістався до якоїсь німецької
бази за помічника кухаря, співав і забавляв німецьких “кухаристів”, за що йому
дозволяла забирати для своїх колег все, що залишалося на дні у глеках. Один
редактор страшенно курив. Жінка його просила не курити, лікар просив не курити,
співробітники просили не курити, але він не слухав, бо пускав вухами дим. І
тоді Бог покликав його до себе. Інший редактор не був надто освідомлений у процесі
продовження людської раси, і коли вродилася наша донька Уляна, він зараз на
другий день зателефонував до мене до шиталю і запитав: “Чи ви маєте готову
сторінку?” “О, так, – відповідаю, – важить шість фунтів і сім унцій”. Усі
редактори були розумні, поетичні,
писали новели, вірші, прекрасно танцювали “Танго Мільонґа”, але жоден з них не
був “секс”-символом. У ті часи в нашій редакції працювало 17 людей з різними
функціями. Тепер нас є 5 жінок і один Івась Підкович. Леся Панько є головним
редактором, плюс по-мистецьки оформлює кожну сторінку. Два редактори-помічники:
Лариса Гринда та Іван Підкович працюють в окремих ділянках газети, а я тільки
з’являюся в канцелярії з готовим матеріалом.
У грецькій мітології було 9 муз, доньок бога Зевса і богині пам’яті
Мнемозими, які опікувалися різними галузями мистецтва, а “Новий Шлях” має свої
власні музи, які підтримують його і творче, і прозаїчне життя, а це –
благородний президент Дирекції Л. Сальник, досконалий головний бухгалтер Д.
Черкас, складена із самих талантів
Дирекція і щедра, незрівнянна Українська Кредитова Спілка Лимитед, яка багато
років поміщує в кожному числі “Нового Шляху” на цілу сторінку своє оголошення!
Отож, з нагоди 78-ліття “Нового Шляху” бажаю, щоб дехто з нас дожив до
108-ліття “Нового Шляху”. І бажаю, щоб ані ми, ані наші читачі не мріяли
абстрактних мрій, які ніколи до нічого не доводять, щоб ми ніколи не мусили
жити серед людей, які не мають часу читати, щоб ніхто не гнівався, коли
журналісти пишуть правду, а не панегірики. Будьмо творчі, практичні,
ентузіастичні, працьовиті, інспіруючі, розумні і жиймо не вчорашнім днем, не
майбутнім – тільки жиймо сьогодні!
Вітаю, обіймаю, і цьом-цьом!
Дивна подібність
У 1955 р.
американський новеліст, поет і критик,
народжений 1899 р. у Петербурзі (за совєтів Ленінград), едукований у
Кембріджському Університеті, видав у Парижі розповідний художній твір “ЛОЛІТА”.
Набоков, який утік зі совєтів після Жовтневої Революції в Америку, пізніше в
Німеччину, де працював в еміграційних газетах у Берліні, відтак жив у Франції і
там почав писати англійською мовою, повернувся в Америку і за 5 років став
американським громадянином. Він постійно писав, щось публікував, але не мав
великої популярности. Аж після публікації “ЛОЛІТИ” він став великою
літературною фігурою. Його книжка “ЛОЛІТА” мала неймовірний успіх, так що на її
основі був знятий фільм у 1997 р.
Недавно в торонтській газеті “СТАР” появилася стаття на тему “Лоліти”,
ілюстрована сценою з фільму, з головною героїнею – Лолітою. Мені впала в очі її
зачіска, яка дуже подібна до зачіски Юлії Тимошенко.
1. Молоді інтелектуалісти, які щойно вийшли з університету, готові віддати
всі свої думки, таланти, знання – світові, який для них не має місця...
2. Песиміст – це людина, яка добре і докладно до себе придивилася...
3. Ніколи не паліть за собою мости, доки ви докладно не довідалися, чому їх
хтось побудував...
4. Тепер люди рідко відписують на листи,
бо сидять на телефоні або на інтернеті. Але коринтяни також не відписували на
листи, які до них писав Святий Павло...
5. Коктейль – це гостина, де алкоголь
(навіть з України) забирає політуру і з меблів, і з людей...
Опінія
Наші часи мають багато різних дивних явищ: люди бояться тиску крові,
холестеролу, занечищеного повітря, бояться, що планета Земля розігрівається, що
у старечих домах мешканцям діються кривди, що бензин до авта дорожчає, що треба
вважати на харчі і не їсти забагато, і що на все не вистачає часу і треба
постійно поспішати і поспішати! Навіть як хтось уже на пенсії!
Але в давніх часах, коли не було
комп’ютерів, цело-телефонів, електроніки, роботів, що роблять операції і навіть
чистять підлогу, якось на все вистачало часу. Наприклад, після прем’єри “Дона
Карлоса” Верді ще довго повертався до цієї опери, щоб її скоротити, “стиснути”,
дещо переробити, і не поспішав, щоб швидко-швидко все закінчити, і щвидко, “на
коліні”, щось інше компонувати або щось інше починати.
Йоган Вольфґанґ фон Ґете (1749–1832),
поет, драматург, новеліст і заслужений діяч наук, писав свою незрівнянну
драматичну поему у двох частинах “ФАУСТ” 60 років! Але “ФАУСТ” є не тільки
найкращим твором Ґете, він належить до світової незрівнянної літератури.
То тільки Атена вискочила Зевсові з
голови – за хвилину!
***
Життя так швидко минає... Для всіх...
Може, не варто вічно
поспішати і вічно на ніщо не мати часу?..
Ще кілька епізодів з урочистого відзначення 17-ої річниці
Незалежности України в Торонто
Цього року річниця
Незалежности України була відзначувана в Centennial Park, Etobicoke, а не
поруч цвинтаря в Оквіллі. Цього дня на українській телепрограмі показали
відзначення в Києві. Там широким Хрещатиком їхали довгими стрічками танки,
військові машини, маршували широкими лавами різні формації війська, ще далі в
широких, високих і задертих угору кашкетах (мабуть, залишки зі совєтських
часів), і прапори, і барабани, і труби, і співи, і різне надзвичайне, що мало
би запевнити і щастя, і незалежність, і NO PROBLEM в Україні...
А в нас, у Торонто, гаряче, осліплююче сонце заливало парк, навіть
діставалося під дерева, де тісно раділи і торонтці, і гості з різних
довколишніх місцевостей, а перед ними, наче в чорнім супер-містищі, відбувалася
мистецька програма: промови, співи, танці, квартети, соло, інструментальні
виконання мелодій до танцю, до співу і до туження... Ті, що чекали від сонця
приділу вітаміну D,
ходили між кіосками, повними різних товарів, переважно з українськими
акцентами, блудили між павільйонами українських місцевих організацій, стояли в
чергах за українськими стравами, які постачали українські ресторанні
підприємства.
А як на небі зірки засіяли, то музики грали, грали, а молоді танцювали... танцювали...
***
За кілька днів
вийшло на яву, що Україна хоч і незалежна, та насправді – залежна: від
коаліції, від Юлії, від Януковича, від Путіна... Але то неправда. В усьому
винен Буш!!! І колишній прем’єр Онтаріо Майк Герріс!!!