Юлія Тимошенко – не Катерина ІІ, а Віктор  Балога – не Потьомкін

Йосиф Сірка

Згідно з рішеннями Канадського Парламету можна вважати, що в Парламенті Канади краще розуміють історичне горе України, ніж у ВР України. Два місяці тому в Оттаві Парламент Канади одноголосно визнав Голодомор геноцидом українського народу (у ВР набрали ледве більшість, коли голосували за визнання Голодомору, а є й такі, які тоді виступали за, а сьогодні вже дотримуються іншої думки). Цього місяця Шкільна Рада Торонто (провінція Онтаріо) прийняла рішення про запровадження у шкільну програму теми про Голодомор в Україні!

Ці дві події відбулися завдяки українській діаспорі Канади, яка активно інформує канадських співгромадян про трагедію, що відбулася на території їхньої історичної Батьківщини. Ще недавно Канадський Уряд надав Комітетові Українців Канади 50 тисяч доларів допомоги на створення інтернетного сайту про Голодомор в Україні! Коли порівняти ставлення до Голодомору Канади і північного сусіда України, в архівах якого зберігається найбільше доказів про жорстокий Голодомор і геноцид українського народу, то не розумієш світ! Православний, християнин (ще донедавна „брат”), а у своїй запеклості висуває з архіву лише те, що вводить людей в оману або плутає інформацію, яку і так дуже обмежують. Прикро, що численні українські телевізійні та радіостанції саме у 75-річчя Голодомору у свої мовлення не залучують щодня хоч би півгодинної програми на тему Голодомору, від якого постраждали не тільки мільйони, які загинули голодною смертю, але й ті мільйони, які пережили смерть. Чомусь і всі конфесії мало дбають про загиблі від Голодомору душі, а більше звертають увагу на те, що їх різнить.

Отож, виходить, що в Канаді уряд дбає більше про вшанування пам’яті 10 мільйонів жертв в Україні, ніж ВР чи уряд України. У 75-ту річницю страшного Голодомору в Україні з високих посадовців тільки Президент турбується про те, щоб ця сумна річниця була гідно відзначена, щоб про неї знали молодь і пенсіонери, щоб народ нарешті зрозумів, що саме отой Голодомор і є у дуже значній мірі причиною того, що сьогодні знову торгують українським народом, але вживають вже іншу термінологію!

Підозрілим стає, що саме у 75-річчя Голодомору ВР України займається більше законами про те, як обмежити Президента, як його ізолювати, займається дебатами, які не цікаві нікому, крім самих учасників.

В Ізраїлі висунули обвинувачення проти прем’єр-міністра, і він змушений був відійти; у Південноафриканcькій Республіці звинуватили президента у корупції, і він відступив – так роблять політики, для яких на першому місці країна, а не бажання бути прем’єром чи президентом.

Гадаю, що у світі не знайти таких парламентів чи парламентських фракцій, які б у небезпечний для країни час підривали авторитет і владу саме того Президента, якого демократично вибрала більшість населення країни. Світ не розуміє, яким чином депутати, яких вибирали лише через партійні (чи блокові) списки, намагаються змінити Основний Закон, і то не тому, що Президент корумпований, неморальний чи брутальний, але тому, що він був єдиним із чільних політиків, який занепокоївся безпекою країни, котрій загрожують щодня то ідеологічно, то розбиттям територіальної цілісности.

Мовби за якимсь сценарієм, увага народу відволікається від економічних проблем, від загрози цілісности країни на боротьбу між Ю. Тимошенко і В. Балогою, які не вміщуються у власну шкіру. Подивляєш прем’єрку, яка під час окупації Грузії не знайшла жодного журналіста, щоб висловити підтримку Президентові або стурбованість щодо незвичайної події, але кілька тижнів пізніше змогла зорганізувати понад 400 журналістів на прес-конференцію, щоб висловити звинувачення на адресу Президента!

Гадаю, що народ вже й сам може розібратися, де правда, а де кривда, але потребує правдивої інформації, а вона в Україні залишається далі лише частковою, оскільки подають її з наміром, щоб когось заспокоїти, не обвинуватити, не турбувати, але аж ніяк не для того, щоб просто поінформувати. Люди вже зрозуміли, що Балога не є тим Потьомкіним, який створює для Президента привабливі вулиці, а Тимошенко – не Катерина ІІ, яка розбудувала імперію.

Не вистачає лише їздити поза межі України за державні гроші, але й слід вчитися і переносити добрий досвід до себе. Українські політики, які їздили та їздять в Ізраїль, повинні б вчитися, як шанобливо ставиться до Голокосту кожний громадянин Ізраїлю, і ця інформація не сходить зі сторінок не тільки ізраїльської, але й світової преси! Чи не слід би й українським ЗМІ перейняти досвід Ізраїлю, як шанувати пам’ять жертв Голодомору, щоб про нього знали не тільки у далекій Канаді, але у й потерпілій Україні?!