Сторінки Віри КЕ: Хроніка, Коментарі, Різне...

Дата в жовтні

2 жовтня 1916 року народився Михайло Лялька – актор українських театрів і корифей торонтської “ЗАГРАВИ”. В історії театрів  кожний театр існував тільки один раз, а “ЗАГРАВА” ПЕРЕЙШЛА ТРИ РАЗИ “РЕІНКАРНАЦІЇ”. Перший раз, як згадує Анатоль Радванський у книзі “НАШ ТЕАТР”, “ЗАГРАВУ” “організувала група молодих акторів, що під тиском різних перешкод з боку польської влади і тяжкого матеріального становища створила новий театр у вересні 1931 p. під назвою “ЗАГРАВА”. Багато зусиль та енергії в його формування вклав артист Лавро Кемпе. Того ж року у вересні приїхав до “ЗАГРАВИ”    найвидатніший режисер українських театрів Володимир Блавацький. З того часу почалася нова і найсвітліша сторінка “ЗАГРАВИ”.

Одним із надзвичайних успіхів “ЗАГРАВИ” була інсценізація новел Василя Стефаника.    На прем’єру в Коломиї 1936 р. прибув caм письменник. Цей вдалий монтаж перлин нашої літератури неймовірно зворушив Василя Стефаника, а публіку підняв до вершин захоплення  і стихійного вияву патріотизму.

Життя цієї першої “ЗАГРАВИ” закінчилося 1 вересня 1939 р., коли почалася Друга світова війна. У 1953 р. в Торонто опинилася велика група акторів-“діпістів”, що приїхали з різних таборів. Частина їх (між ними був і Михайло Лялька) створила після офіційних сходин і заходів професійний театр і назвала його “ЗАГРАВА”. Цей театр розвивався з великим успіхом і у 1973 р. відсвяткував своє 20-ліття. Святкування було величаве і зворушливе. Після нього настала прірва.

Теперішня “ЗАГРАВА” мала б бути продовженням попередньої, але – не є. Це інша “ЗАГРАВА” із зовсім іншими акторами і “семі-акторами”, з іншим режисером – хоч у тім самім будинку. Репертуар – іншої якости. А Михайло Лялька є тією золотою ниткою, що пов’язує два світи – “ЯК БУЛО КОЛИСЬ” і “ЯК Є ТЕПЕР”. Він належить до категорії акторів, що в ніякій ролі не повторюються, не грають “себе” у щораз іншому костюмі, а головно – не виражають театральних емоцій голоснішим, глибшим і ширшим патосом! (“Патос” у мові, що прийшла до нac у совєтській “обробці”, – “ПАФОС”!)

Михайло Лялька завжди за-хоплював і зачудовував публіку своїм неповторним, блискучим виконанням новел Василя Стефаника зi збірки “ЗЕМЛЯ”. 

У недавньому минулому Михайло Лялька отримав від Президента Віктора Ющенка грамоту і звання “ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ”.

“Велика Середа” в AGO – новій, перебудованій мистецькій галереї Онтаріо

Хоч ця галерея від свого народження чарує та дивує публіку місцеву і з різних континентів, то врешті і ми пішли туди з ініціативи Торонтської Суспільної Служби 12 серпня, в середу, бо кожної середи від 6-ої до 9-ої год. вечора вступ до галереї для всіх безкоштовний.

Вже перед шостою годиною цілий будинок обпоясує довжелезна черга народу всіх віків.

Але точно о шостій годині відчиняють усі двері, і люди моментально зникають, бо  галерея має 5 поверхів, масу закамарків та кімнат, що моментально  людей проковтують! Групи доглядачів в уніформах дають кожному докладні інформації і пильно стежать, чи хтось не робить десь фотографії чи доторкає пальцями якоїсь картини, бо деякі картини такі старі, що під дотиком можуть почати розсипатися. Навіть людей просять, щоб надто не наближалися до картин, спеціально жінок з великим “випосаженням” спереду. В нашій невеликій групі всі були досить плоскі, і ми не мали проблем.

А щодо самого “оспіваного”, розрекламованого супермодерного нового будинку галереї – то мені видалося, що він краще почувався би, якби стояв серед якогось простору, “на волі”, а не стиснений гігантськими хмародерами, перелюдненими вулицями, дивовижними крамницями. Правда, з п’ятого поверху можна бачити чудові краєвиди, але вікна такі запорошені і чимсь позаставлювані, що зовсім не манить до них підходити. На п’ятому поверсі є “Еспресо бар”, де можна випити доброї кави або вина (може, не такого доброго) і з’їсти кілька маленьких печених ласощів. Всі частини галереї спонсорували якісь добродії. Між числом 410 (S.+M. Latner Families Gallery) і числом 409 (Rogers Communication Inc. Gallery) є місце число 401, що його спонсорували вельмишановний Іван Яремко та його дружина Мері (Мирослава).

Однієї середи замало, щоб усе побачити. Українські мистці (по той і по цей бік греблі) повинні також мати місце в цій галереї. Ще не пізно, там місця багато!

(P.S. Якби Hoй був мав таку велику, таку “геніальну” арку, як цей будинок, то він був би напевно привіз нам більше слонів, а менше комарів!)

Коментар

Тільки-но почалася війна з Іраком і Саддамом Гусейном, у книгарнях появилося шість книжок різних авторів про цю подію. Коли помер Елвіс Преслі, вже наступного дня можна було купити його найновішу біографію. А про вбивство Кеннеді та про членів родини Кеннеді постійно хтось пише якусь нову книжку. Про кожну зірку екрану написано по кілька біографій – з її згодою і без її згоди. Різні люди пишуть спогади, описують свої подорожі, досліджують цікаві різні події, складають словники та куховарські книжки. Коли тільки Бог сотворив світло, Адама і Єву, на світі одразу почали появлятися бібліотеки, очевидно, не такі, як тепер. Спочатку це були колекції королівських (жрецьких), тобто священичих та купецьких, записів на сувоях папірусу або на глиняних чи камінних плитках. Цього роду бібліотеки існували у старовинному Єгипті, в центрах ассирійсько-вавилонської цивілізації, в часах розвитку фенікійської культури, а потім, коли почали виробляти папір, книги виповнили тисячі полиць у містах Греції та Римської імперії.

Винахід друку відчинив книжкам двері до всього світу. Тільки діаспора розпрощалася зі своїми збірками книжок, не думаючи про те, що їхні діти, внуки, гості з України, нові іммігранти захочуть читати книжки, а студентам будуть потрібні книжки для літературних і наукових студій. Не можна полягати виключно на інтернет, бо всі наукові праці будуть до себе подібні. Засадничі соки мудрости все-таки лежать у книжках! Майкл Джексон кілька тижнів лежав заморожений у якійсь трупарні, а грубезні, величезні книжки про кожний день його життя лежать купами на столах і полицях навіть у харчових крамницях! Тільки в діаспорі не можна дочекатися нових, актуальних підручників для українських шкіл. Всі хочуть, щоб діти говорили літературною українською мовою. А з чого вони мають тієї мови вчитися? Зі старих книжок, що описують, як мама з відром ходить набирати воду, а батько запрягaє коней до воза? Стільки існує українських фундацій, а жодна не допоможе видати відповідні підручники для Рідних Шкіл на еміграції. Головно не мовою, засміченою полонізмами, русизмами, залишками комсомольської ери. Бідні діти не знають, чи має бути “Горді Хау” чи “Ґорді Гау”, “Афіна” чи “Атена”, “Марафонська битва” чи “Маратонська битва”, “Гарна шов” чи “гарна імпреза”?

Подумайте... Подумайте над цією проблемою, навіть якщо ви не мали чи не маєте дітей.

Хвилюючий водоспад Ніагара і захоплююча винарня “Роузвуд”

Завдяки Українській Суспільній Службі (Філія Торонто) група нас мала нагоду поїхати автобусом у приємному товаристві під проводом директора пана Гетьманчука в канадський порт Ніагара Фолс, славний на весь світ своїми неймовірними водоспадами – НІАГАРА ФОЛС. Їх створила ріка Ніагара, що пливе з “Лейк Ірі” до “Лейк Онтеріо” і робить paптовий схил, що перетворився в гігантські два водоспади. Вони захоплюють хтозна чи не від часів Адама і Єви людей світу. Ми поїхали, замотані в пластикові пелерини, триповерховим кораблем попри самі водоспади. Хоч я мала повно води і в черевиках, і в рукавах, і всюди – проте своєю “ляйкою” все-таки зробила кілька фотографій. 
Після того пережиття трохи розбавлені, трохи висушені поїхали до винярного комплексу “Роузвуд” і куштували та купували вино, зроблене на меді, як це робили козаки! Спробувавши того вина, я ще більше почала шанувати бджіл!

                                                   (Джордж Вашингтон, січень 1790 р.)

2. Бог, що дав нам життя, в той самий час дав нам волю і свободу...

                                                               (Томас Джефферсон, 1787 р.)

3. Єдине, чого нам треба боятися, – це побоювання і страху.

                                                              (Ф. Д. Рузвельт, 1933 р.)

4. Не забуваймо, що революції не завжди укріплюють свободу.

                                                                       (М. Філмор, 1852 р.)

5. Людина є краща від іншої не через своє походження, через свої гроші, ані через свою расу. Людина є краща від іншої через своє серце, свій розум, свою інтелігенцію.

                                                                   (А. Лінкольн, 1858 р.)

 6. Влада – це зваблива спокуса...

                                      ( Г. Кіссінджер)

7. Дні є довгі, але життя коротке. Не марнуйте його.