Пояснення та додаток

до статті п. Бориса Козловського (“Новий Шлях”, 10 вересня 2009 р.)

Шановний п. Козловський!

Годжуся з Вами, що Рух зробив свою велику справу і міг далі продовжувати. Чому занепала така потужна громадська організація, спробую дати вияснення.

Я, будучи головою Канадського Товариства Прихильників Руху (КТПР), поротягом чотирьох років мав нагоду бути на всіх з’їздах і нарадах провідників Руху. Не був я на першому з’їзді 1989 року.

Під час моїх перебувань я майже ніколи не зустрічав В’ячеслава Чорновола в домівці Руху, за винятком його виступу під час другого з’їзду та під час підготовки та виступу на третьому з’їзді Руху. Він був зайнятий, оскільки був тоді головою Львівської обласної Ради та здійснював поїздки по Україні напередодні перших президентських виборів. Все ж таки я його добре знав і часто з ним зустрічався.

Рухом провадили Драч, Горинь, Павличко, Поровський, Лавринович, Дончик, Скорик, Мовчан, Заяць та багато інших.

Напевно, знаєте, що Рух був потужною громадською організацією, котра об’єднувала багато створених націонал-демократичних політичних партій та організацій. Напевно, теж знаєте, що багато членів Руху були депутатами, і вони були тими, котрі домоглися проголошення Незалежної України. Пізніше, будучи членами партій під парасолькою Руху, могли далі бути депутатами.

Я був присутній на третьому з’їзді Руху 28-29 лютого 1992 р. На мою думку, цей з’їзд був початком кінця правдивого НРУ. Створилися два табори поглядів, що мало негативний вплив на перебіг і закінчення з’їзду.

Першого дня з’їзду виступив з промовою Леонід Кравчук. Президент заявив, що хоче тісно співпрацювати з Народним Рухом України, що Рух допоміг зруйнувати імперію і тепер допоможе збудувати Українську державу. Він як Президент хоче спертися на НРУ як найсильнішу тогочасну організацію України. Він навіть мав на думці призначити В’ячеслава Чорновола прем’єр-міністром. Це була важлива кульмінаційна заява, адже Рух до певної міри міг бути “радником” Президента і мати великий вплив на державну політику. Організаційна єдність Руху позитивно позначалася б на подальшій долі України, бо впливи рухівців на Президента не довели би до проблем, які Україна пережила в пізніших роках.

Драч і Горинь годилися на пропозицію Президента і старалися переконати інших.

На жаль, особисті амбіції В’ячеслава Чорновола перемогли, і він, ставши головою Руху, вирішив піти в опозицію до Президента. Чи потрібна була опозиція, коли держава щойно творилася? Це була велика помилка Чорновола.

Рух перетворився у політичну партію і з часом перестав бути об’єднавчою організацією. В подальшому навіть найближчі співробітники Чорновола, такі, як Юрій Костенко, Олександр Лавринович та інші, не могли з ним працювати. Залишився Лесь Танюк, котрий ніколи не був активним членом Руху, а знайшов себе щойно по третьому з’їзді.

Я тоді хоч і не погоджувався з позицією В’ячеслава Чорновола щодо пропозиції, котру зробив Президент, все ж таки вважаю, що він був одним з найсильніших сучасних борців за Незалежну Україну. Держава втратила передчасно провідну, чесну і некорумповану людину.

Ераст Гуцуляк