ДО 100-РІЧЧЯ

ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Мистець Мирослав Стефан Радиш

Павло Лопата

У 1966 році в Нью-Йорку появилася друком монографія “Радиш – Radysh”, присвячена Мирославові Радишу – театральному декораторові та відомому маляреві з нагоди десятої річниці його смерті. Обгортку видання оформив Яків Гніздовський, а весь матеріал літературно відредагував Ігор Костецький. Слід ствердити, що це надзвичайна книжка із 175-ма сторінками, на яких поміщено 23 кольорові і 23 чорно-білі репродукції зі спадщини художника. Хронологічний перелік мистецьких творів мистця подано в окремій частині книжки, де нараховується 283 картини олійної та 82 картини акварельної технік виконання за останніх вісім років життя і праці мистця в Німеччині й Америці. Хвилюючим є той факт, що, приїхавши в лютому 1950 року до Нью-Йорку, де перед малярем відкрився новий світ, кращі умови життя та мистецької творчости, художник з надією на “творче майбутнє” через шість років помер 7 червня. На сорок шостому році обірвалося життя тієї людини, перед котрою повною широтою відчинилися двері для того, щоб виявити себе якнайбільше своїми мистецькими здібностями. Смерть – трагічний момент у житті Радиша. Сталося те, що не гадалося. Він відійшов у засвіти, лишивши за собою високомистецькі шедеври, виконуючи їх під час боротьби за недолугість у нашому культурному житті в Америці, а зрештою, і в Україні. Назагал можна ствердити, що Радиш обстоював ідеї новаторського мистецтва. Мабуть, трохи запізнився повністю творити таке мистецтво, бо на це були його власні причини.

Студіювати малярство почав у не найкращій Познанській школі в Польщі на відділі театральної декорації (1935-1938) й опісля в університеті Вільна на відділі красного мистецтва (1938-1939). Як його навчання, так і майже п’ятирічне перебування у Львові, де працював декоратором у Львівському театрі опери та балету, вгамовували його творчий процес. Доля справжнього художника, насправді дуже талановитого, перед ним відкрилася вже аж тоді, коли він жив у Нью-Йорку. Тут мистець здобув направду багато. Відкрив для себе проблему кольорів, з якої чим далі, тим більше з-під пензля, а радше мастехіни, зроджувалися в нього все кращі й кращі твори. Його картини, своєю послідовністю, набували кращих емоцій аж до поняття шедеврів. Своїм розташуванням кольорових плям вони ставали інтенсивнішими й більш динамічними. Нью-Йорк неначе визволив Радиша від провінціалізму і дав йому спроможність феноменального розвитку. Таким чином творчі надбання художника під час короткого часу слід вважати подиву гідними, новаторськими і завершеними своєю філософською експресією, переважно кольорів. Саме вони в мистецтві Радиша першорядні, індивідуальні, як рівно ж і інтелектуальні і, так би мовити, дозріваючі. Може, і саме місто та його мистецьке розмаїття вплинуло на нього самого та на його, зокрема, мистецький процес творчости, для якої черпав натхнення від природи. Пейзажне малярство мистця – це основний вияв цього натхнення.

Під час еміграції в Німеччині, а саме в таборі міста Авґсбурґу, Радиш малював його стару архітектуру, руїни міста та гори навколо Берхтесґадену. Нью-йоркські мотиви маляра різняться від попередніх, передовсім технікою виконання та збагаченням колірної гами, яка вібрує між “форте і фортісімо”, тобто між сильними і ще сильнішими кольоровими контрастами. Про них свідчать такі картини, майже монотонні-монохромні: “Бруклинський міст”, “Вашингтонський міст”, “Подвір’я в Бронксі”, “Вид на Об’єднані Нації” (всі з датою 1951 року) та на відміну від вищенаведених: “Залізнична станція” (1953), “Старий порт”, “Блакитний краєвид” (1954), “Фабричні димарі”, “Фабричні димарі вночі” (1956).

До кращих станкових творів Радиша належить картина “Мадонна” (1948). Вадим Лесич, поет, есеїст і публіцист, віднотував: “Мадонна. Ця лагідна, шехерезадна до деякої міри – шахівниця кольорів, цілком своєрідна, інша, радишівська...” Хоч належить до попереднього творчого етапу художника, ця картина-ікона є досконалим твором у його декоративному мистецтві, винятковим та питоменним.

Ретроспективна виставка творів покійного мистця відбулася зразу після його смерті в Українському Народному Домі, 142 Друга Авеню в Нью-Йорку, і тривала від 16 до 24 червня. Зібрано важливіші твори художника, й до списку експозиції потрапило 122 картини, виключно олійної техніки. Після цієї слідували й наступні виставки, а саме: друга посмертна індивідуальна у приміщенні Української Вільної Академії Наук (УВАН) в Нью-Йорку (1964, 79 експонатів); у 25-річчя відходу у вічність, яка тривала від 29 листопада до 13 грудня 1981 року у приміщенні галереї Об’єднання Українських Мистців Америки (ОМУА, близько 70 картин, 136 Друга Авеню); ретроспективна, що відбулася в Українському Інституті Америки в Нью-Йорку й тривала від 8 жовтня до 5 листопада 1983 року, і знову у приміщенні УВАН з нагоди 50-річчя ранньої смерті маляра. Ця виставка діяла до кінця січня 2007 року. На ній було представлено понад 40 з найкращих полотен. Серед них такі відомі твори, як “Мадонна”, “Автопортрет”, “Спогад з Карпат”, “Вашингтонський міст” тощо. Варто зазначити, що тодішній президент УВАН у США д-р Альберт Кіпа представив під час відкриття виставки відомого мистецтво-знавця Валерія Гайдабуру з Києва, який влучно наголосив про життя і мистецьку творчість Мирослава Радиша. Першими ластівками, з якими справедливо повернулося чесне ім’я мистця додому, стали виставки творчої спадщини Радиша та урочистості з нагоди 85-ліття від дня народження (21 жовтня 1910), що пройшли у Києві, Львові та Іллінцях – рідному селі Мирослава Радиша. Важливо додати, що всі ці виставки влаштувалися великими зусиллями Оксани Радиш – дружини мистця, на що він собі вповні заслужив.

 PHOTO

Картина М. С. Радиша