Незнання, іґнорування чи хамство?

Йосиф Сірка

Посилена нагінка на все українське, яка знайшла досі свою кульмінаційну точку в нагінці на українську історію, є нічим іншим, як продовженням русифікації, яка розпочалася ще Петром І. “Перемога” Віктора Януковича на президентських виборах у лютому 2010 р. виявилася не демократичним переходом влади від одного президента до іншого, а послужила захопленню влади в цілій країні – одним словом, коли б це було не в Україні, то сказали б – відбувся переворот, і російська хунта захопила владу. Правда, тут обійшлося без участи військових, якщо агентів колишнього КГБ, а сьогоднішнього СБ РФ не вважати військовими (хоч всі вони мають військові звання). Ознаки “хунтівської” діяльности полягають насамперед у зміні керівних посад, насаджуванні “своїх” на керівні посади по всій країні, а якщо взяти до уваги те, що “полковника в запасі” поставили на місце міністра освіти, то це таки свідчить про відтінок хунтівських методів, коли вже не про справжню хунту. Відмінність полягає в тому, що справжня хунта (яку ми знаємо з історії) приходить до влади зі зброєю, а в Україні довели, що хунтівський переворот можна зреалізувати за допомогою грошей та залякувань кримінальних і ласих на гроші депутатів.

Придбання голосів для більшости у ВР України свідчить про те, що не демократія взяла верх в Україні, а гроші та кримінал. Порушення Основного Закону про творення коаліції є також однією з ознак хунтівських методів, які без прямого застосування зброї привели до влади людей дуже сумнівного минулого. Те, що т. зв. тушки покинули фракцію і партію, завдяки яким потрапили до ВР (самостійно були б ніколи не потрапили у депутати), як засвідчує “Українська правда”, лише підтверджує, що зрада і хунта близькі одна до одної (Сергій Лещенко, “Тушонка для тушок, або Ціна любові до Януковича”,  УП,  20.09.2010).

Порушення Конституції та законів України цим не закінчилось, а щойно почалось. Почалось воно посадовими особами, які, засліплені ненавистю до всього українського, навіть не зупинились перед пам’яттю мільйонів жертв голодної смерті, стали заперечувати Голодомор. А щоб краще мовчати про Голодомор-Геноцид, то потрібно налякати істориків, щоб вони цієї теми те торкались, а з нею  перестали б і писати про справжніх героїв України.

Складається враження, що хунта тримає президента на показ, а сама провадить свою політику. Інакше не можна оцінити заяви президента про те, що він проти цензури, а телебачення перестало  передавати правдиві новини, журналістів почали бити, а один зник без сліду. Президент каже про відкриття архівів, а СБУ переслідує історика за архівні матеріали, президент навіть відновив сайт про Голодомор, а його міністр заперечує Голодомор. Президент вживає державну мову, а підлеглі нехтують нею. Виникає питання: А хто ж у хунті є провідником, якщо президента постійно підставляють? А може, він взагалі не в Києві сидить? Сумніви викликають і намагання змінити Конституцію, щоб надати президентові більше уповноважень. Дуже напрошується питання: Для чого Януковичу влада, коли він не здатний зняти міністра, а керують за нього інші?

Отож, і розперезалися шовіністичні невігласи та їхні прислужники, і пішло все не тільки проти мертвих, проти історії, проти героїв, проти журналістів, проти власного народу, але й проти мови. Гадаю, що тільки людина, яка психічно не стійка або конче потребує психіатра, може сьогодні говорити про примусову українізацію в Україні. Численні телевізійні програми, радіомовлення, близько 70% газет та журналів, які в Україні послуговуються тільки російською мовою (численні російські канали з Росії, які можна вільно дивитись в Україні), є свідченням того, що русифікація України зараз сильніша, ніж за часів Брежнєва-Щербицького. За вживання російської мови в Україні ще нікого не вигнали з праці (більшість міністерств опинилась би без керівництва), нікого не оштрафували. Зате за  вживання української не тільки звільнили з праці, але й оштрафували та не раз і побили!

Звинувачення в українізації українців виглядає перед світом смішно. Гадаю, що жоден російський шовініст, який би потрапив в Ізраїль, ніколи б не наважився твердити, що в Ізраїлі проходить євреїзація Ізраїлю! Ізраїльська молода держава також стояла перед питанням: Яку мову запровадити як державну,  щоб об’єднати всіх різномовних, серед яких велика кількість розмовляла російською? А могли собі вибрати, бо ж євреї щодо мов нічим не поступляться українцям – під цим оглядом у них висока інтелігентність. Вибрали іврит, яким мало хто розмовляв, бо мова без держави відійшла у забуття. Оскільки ізраїльтянам пощастило, що російські шовіністи далеко, а російський православний Бог високо, то російськомовні ізраїльтяни вивчили державну мову, яка запанувала в парламенті, державних установах і школах. Гадаю, що нікому навіть на думку не спаде перед людьми сказати, що в Ізраїлі була примусова євреїзація, як дехто з російських шовіністів твердить, що в Україні проходить примусова українізація (мабуть, російською мовою). В Україні ж постійно шовіністичні елементи говорять про насильну українізацію, якої, на жаль, ніколи не було. Вороги української мови забувають людям сказати, що українська мова належить до найстарших мов світу, і її загибель була б втратою для всього культурного світу.

Дивує, що така освічена людина, як Єфремов з Партії регіонів, який займає важливу посаду не тільки в партії, але й в уряді Януковича, плете таке, що аж соромно слухати. В телевізійних дебатах Шустера на виступ голови Всеукраїнського Об’єднання “Свобода” Тягнибока дозволив собі не тільки кривити душею, але й прямо збрехати. Ідеться про Європейську хартію про регіональні мови. Вже й горобці знають, що в хартії йдеться про мови, яким загрожує зникнення, а російській мові це аж ніяк не загрожує, бо вона не регіональна за значенням, яке має на увазі хартія, а регіональна за вживанням Партії регіонів! Зрештою, пан Єфремов сказав, що хоч і знає українську, але говоритиме тою, якою розмовляють виборці, що його обрали депутатом. Тут шановний депутат допустився також неточности. Справа в тому, що за нього прямо ніхто не голосував, а голосували за “кота в мішку” – за партію, через яку він потрапив до ВР. Та це ще півбіди, бо коли б люди мали обирати прямо, то дуже мало з теперішніх “народних обранців” потрапило б до ВР, мабуть, більшістю з них виявляла б зацікавленість Генеральна прокуратура. А інше, про що забув “депутат”, що він державний службовець і мав би вживати таки державну мову, а ще й до того, він своїм виступом на телебаченні звертався не до “своїх виборців”, але до всіх слухачів цього каналу, а їх, певно, було більше, ніж тих “виборців”, які “прямо голосували” за пана депутата. Справа не в тому, що в Україні більшість розуміє російську, зрештою, це свідчить про високу інтелігентність українців, які володіють двома, трьома, а то і більше мовами. Справа в тому, що будь-який депутат чи посадовець дозволяє собі безкарно нехтувати Закон про державну мову і демонстративно вживає мову понад 300-річного окупанта, що й спричинилось до того, що багато українців не знає мови своїх пращурів. А може, окупаційний уряд хоче пригадати – ви, бидло (а еліта – то хохли), ще не самостійні, ми можемо поводитись, як хочемо, а ваші закони для того, щоб вас же карати, штрафувати, переслідувати, бити та вбивати, а ми брехнею про братство і єдину віру з колоніального ярма вас не випустимо! Це не незнання, не іґноранство – це хамство, щоб показати далі свою зверхність, бо ж розумом не можуть, то хамством послуговуються.