У світлу пам’ять Юлії Шелегон –

поетеси Віри Ворскло

Народилася Юлія Триріг 5 лютого 1926 року в Києві, але життя її проходило в частих вимушених мандрівках. Жила вона і в Краснодарі, і в Донецьку, і в Перемишлі, але всюди вступала у школу і вчилася ревно, бо в навчанні забувалися злидні щодення і катаклізми тих бурхливих часів. Найбільше вдома вона почувалася у мальовничій, милозвучній Полтаві і з полтавської річки собі взяла псевдонім, коли стала займатися поетичною творчістю.

Шестилітньою дівчинкою вона пережила Голодомор, і спомини про нього навіки вкарбували в її пам’яті жахливі події. Не могла спокійно говорити про них і вибухала сльозами. Її ніжна поетична душа сильно реагувала на людське горе, і вона, як тільки могла, старалась помогти страждучим.

Під час Другої світової війни Юлія опинилася в Німеччині, а опісля – в Канаді. Всюди, де були можливості, ходила до школи. В захопленні наукою та літературою у неї проявився талант, і вона почала писати вірші. Вони часто друкувалися в газетах і журналах. Її поетична душа перетворювала будні скитальщини на казковий світ, в якому червоною ниткою перепліталась любов до Батьківщини і заклик берегти свою культуру та високу мораль. Її найвизначніші твори вийшли у збірках “Листи без адреси” і “Лада”.

 Живучи в Торонто, Юлія навчала українську мову і літературу на Курсах Українознавства при катедрі Св. Володимира; учащала на Богослуження в цій же Катедрі і брала участь у мистецькому стоваришенні КОЗУБ. Часто там читала свої твори.

Доля післала їй друга життя, котрий ділив її зацікавлення історією, мистецтвом і літературою. Одружившись, Дмитро забрав її до Ошави і там оточив любов’ю, увагою і можливістю спокійно займатися мистецтвом, літературою, дослідами і вирощувати улюблені квіти.

Жорстока доля обірвала її життя 12 вересня 2013 року. Ошавська громада гарно вшанувала свою улюбленицю. Зібралися на Панахиду в неділю, 15 вересня, а в понеділок, 16 вересня, на величавий похорон з православної церкви Св. Івана. Божественні відправи провів всечесний протоєрей о. Богдан Гладьо. Співав церковний хор. Сестрицтво при церкві тримало запалені свічки під час жалібного входу і виносу труни з церкви.

Після похорону на тризні директор Рідної Школи і близька приятелька покійної Орися Лисик провела прощальну програму. Найперше говорив прот. о. Богдан Гладьо. Він сказав, що для християн смерть не є найбільшою трагедією, тому що ми маємо запевнення життя вічного. Слова жалю, прощання і підтримки для опечаленого мужа висловили голова церковної громади д-р Павло Славченко, голова сестрицтва Тамара Неліпа, поетеса Надя Козак, приятелі родини Леонід Павлюк і Михайло Сеник. Орися Лисик прочитала вислів співчуття від поетеси Ганни Черінь та її донечки, котрі живуть на Флориді.

Муж покійної Юлії-Віри Дмитро Шелегон подякував усім, що прийшли розділити його горе: отцеві Богданові, п. Михайлові Сенику, диригентові і хору та особливо пані Орисі Лисик за її дружбу з покійною, за велику допомогу у всіх заходах похорону.

Похована св. п. Віра Ворскло на цвинтарі York у Торонто.

Нехай буде канадська земля пухом покійній Юлії-Вірі Ворскло, а ми збережемо її світлу пам’ять навіки.

Наталія Ємець