Відійшов у вічність Маркіян Когут

8 червня 1926 – 28 серпня 2013

Вечірній спокій перервав дзвінок телефону. Пані Тетяна Когут нас повідомила, що Маркіян помер... Ми з дружиною були приголомшені: Маркіяна вже не буде??? Це ж один із моїх кращих приятелів...

Я сів і почав пригадувати собі наше давнє знайомство. Маркіян народився у Львові недалеко церкви Св. Петра і Павла, на Личакові, близько Рідної Школи ім. Князя Лева. Мав ще старших брата і сестру.  Родина Когутів була відома у Львові своєю поміччю завжди, як була потреба, у школі чи церкві. 

Малого Маркіяна я пізнав, коли він прийшов до першої класи нашої школи. Я тоді вже був у другій класі. Ми здружилися. Він був добрим спортовцем, вмів грати копаний м’яч і брав участь у різних видах спорту. Приємно було мати такого приятеля!

Час тікав, і прийшла війна. І з москалями, і з німцями. Ми вже були старші і у військовий час рідко бачилися. Пізніше Маркіян розказував, що його, 15-літнього, німці злапали і кинули в жидівське ґетто.  Переконування батьків, що він не жид, не помогло. Маркіян втік, спав по цвинтарях, ховався.

Багато з нас, молодих, вступило до Української Армії, щоб побороти москалів в Україні. Нашу частину вивезли на науку до Німеччини. Одного дня приїхала до нас інша частина війська, де я побачив Маркіяна.  Нашій радості не було кінця! Шкодували, що ми не в тій самій частині. Після довшого часу він прибіг до мене попрощатися. Їх везли у Мадярщину воювати.

По закінченні війни я з групою хлопців переїхав до Австрії, а згодом до Канади. З Маркіяном ми в Австрії ніколи не зустрілися.

Десь рік після приїзду до Канади я пішов на якийсь концерт у Торонто. Там з радістю побачив Маркіяна, який помагав у постановці концерту. Ми втішилися, як ніколи перед тим! Він розповів про свої мандрівки: у часі війни його москалі взяли в полон, йому вдалося втекти, поїхав знову до Мадярщини, кажучи, що він мадяр..., дістався до Будапешту, звідти на захід, і у 1950 р. приїхав до Канади. 

У Канаді працював у подорожньому бюро, потім заснував своє, перше українське бюро подорожей Bloor Travel у 1965 р. Влаштовує в тім часі, крім інших, подорожі в Україну. Стягнув свого брата Тараса, дивізійника, з Англії до Торонто, помагав і іншим членам родини, та навіть 35 інших осіб приїхали до Канади з його поміччю. Влаштовував подорожі на відкриття пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашинґтоні, а потім у Буенос-Айресі. І там знайшов свою долю, своє щастя. Одружився з Тетяною Ямнюк, і Бог їх благословив трьома синами. Також батьки пані Тетяни переїхали з Арґентини до Торонто.

Багато доброго робив Маркіян, і все тихо, без розголосу, без слави. Допоміг влаштувати дитячий лікувальний санаторій в Івано-Франківську та багато іншого.

Згадується мені зустріч з Маркіяном у Будапешті, де ми зустрілися в лікувальному санаторії на артрит, який він нам рекомендував. Показував нам Будапешт, завів нас до греко-католицької церкви – знав отця, українські пам’ятні місця, пішки ми обходжували цікаві об’єкти...

Маркіян не забув про Українську Дивізію! Був членом, а потім головою Братства колишніх вояків Першої Української Дивізії Української Національної Армії.

Спи спокійно, Маркіяне, Пан Біг нагородить Тебе напевно за Твої добрі діла, за Твою працю, за любов до родини, до Батьківщини.

А ми Тебе також ніколи не забудемо.

Вічна Тобі пам’ять.

Ярослав Соколик