2006
31-й Інтернаціональний Фестиваль Фільмів у Торонто (Вересень 7-16)
Як
і кожного року, Інтернаціональний Фестиваль Фільмів попередили три
прес-конференції, щоб ознайомити медію з фільмами, які наплили з усіх частин
світу, і щоб подати медії найважливіші інформації, пов’язані з Фес-тивалем. Третя
конференція була тим цікава, що відбувалася на площі перед Ситі Голом. Погода
благородно впливала на присутніх, і журналісти, камермени та гості з приємністю
слухали, розмовляли і охолоджували себе зимними напоями, які постачали спонсори
Фестивалю “Пепсі” та “Севен-Ап”. Екзекутивні представники Фестивалю відчитували
списки “ЗІР та ЗІРОК”, які зголосилися, що приїдуть на Фестиваль збирати
лаврові вінки, та розгортали перед присутніми широке і цікаве поле фільмового
репертуару. Очевидно, ніхто не зможе оглянути за два тижні понад триста з
половиною фільмів, але локальна та приїжджа медія рознесе по світі свої
спостереження, критику і зацікавлення, не всі з тої самої програми і не всі
однаковими думками. Завдання Фестивалю – показати перед світом надзвичайні
таланти, різноманітну фільмову творчість і високий рівень творення фільмів.
30 жовтня 1930 року в
Едмонтоні (Канада) появилося перше число газети “Новий Шлях” за редакцією Михайла
Погорецького
Це
сталося 39 років після приїзду перших двох піонерів
Івана Пилипова і Василя Єлиняка до Канади. Їхній відважний крок
розпочав першу
хвилю еміграції до Канади, а “Новий Шлях” створила
“Друга Хвиля”. І ця “Друга
Хвиля” у швидкому часі видавала 49 різних газет, навіть шість
гумористичних
журналів: “Кропило”, “Кадило”,
“Точило”, “Вуйко”, “Гарапник” і
“Комар”! Взагалі,
у “Другій Хвилі” процвітали і розвивалися організації,
імпрези,
видавництва, бо в цій “Хвилі” опинилися
переважно професійні та освічені люди і відразу плекали культуру, плекали
канадську землю, оживляли українські громади і дуже тяжко працювали на життя за
дуже мінімальні платні.
“Новий Шлях” виринув
заходами Української Стрілецької Громади, яку створили учасники Першої світової
війни. Редактор і основник “Нового Шляху” Михайло Погорецький видавав “Новий
Шлях” до 1951 р., а після нього розгорнулася стрічка щораз нових редакторів, і
не тільки з Канади. Кожний з них вносив до газети щось трохи нового і залишав
по собі частину себе. Започаткований в Едмонтоні, “Новий Шлях” перейшов до
Саскатуну, потім до
Вінніпегу, а врешті до Торонто. Від часів свого створення “Новий Шлях”
репрезентував Українське Національне Об’єднання (УНО) і досі стоїть на
всеукраїнському національно-політичному ґрунті. Завжди солідно редагований,
“Новий Шлях” заступав думку об’єднання всіх українців у Канаді, на ґрунті
єдности українського народу як Нації, на ґрунті державної консолідації
українського народу на рідних землях. Нехай “Новий Шлях” ніколи не буде
змушений замовкнути!
Плесом ріки Grand River
Цього року перша
прогулянка Української Суспільної Служби в Торонто відбулася 3 серпня плесом
Ґренд Рівер, яка пливе через територію Каледонії, що її заселяють індіанці Сикс
Нейшенс і менша група не-індіанців.
Від
довшого часу в Каледонії заіснував гострий конфлікт між індіанцями Сикс Нейшенс
і “канадськими каледонцями” через тиск будівельної компанії, яка почала
будувати (чи тільки хоче будувати) в Каледонії апартаменти. Індіанці не
перестають проводити демонстрації проти будівництва і твердять, що та земля від
сотень літ належить індіанцям і що там поховані їхні предки. Уряд Канади
твердить, що цю землю відкупив від індіанців 200 років тому, а будівельники
кажуть, що заплатили урядові за це місце. Тепер усі сваряться, гніваються,
кричать одне на одного, але ми цього не відчули, бо повільно плили модерним,
широким туристичним кораблем-рестораном величним плесом Ґренд Рівер і
захоплювалися красою природи. Капітан корабля розказував історію різних цікавих
місць на берегах, а ми в той час споживали смачний обід, який нам розносили
елегантно молоденькі панночки (може, і студентки). Коли ми повернулися до залу
на березі, в крамниці на нас чекали свіжоспечені, виготовлені зі здорових
складників хліби, які ми могли купити, скільки хотіли, і забрати додому.
Заувага на
марґінесі
Предки сучасних
індіанців прибули в Канаду через протоку Берінг 30 тисяч літ тому. Вони
складалися приблизно з 50 головних племен, ділилися на багато менших незалежних
груп, розмовляли різними діалектами. Тільки у двох місцях вони встановили напівпостійні
оселі під назвою Конфедерація Сикс Нейшенс. Ця конфедерація об’єднувала шість
племен: Могавк, Онейда, Онондаґа, Каюґа, Сенека і Тускарора.
Деякі
старовинні індіанці перестали існувати, але Сикс Нейшенс затрималися в
заповідниках або на територіях, які вони дістали від офіційного уряду, з
повними індіанськими правами. Багато з сучасних індіанців має вищу і високу
освіту, добру професію і добру платню, але не хоче покидати своїх заповідників.
Можливо, Кале-донія перейде в історію як останнє “У-Р-Р-А” індіанського
спротиву.
* * *
За два тижні опісля
ми помандрували до Гамільтону, щоб оглянути там чудовий автентичний замок, який
збудував у 1885 p. Sir Allan Napier McNab (1798-1862}. Сер МакНаб був не тільки оригінальним
аристократом, але й високоосвіченим, страшенно багатим і надзвичайно
талановитим. Він вважався дуже важливою особою в передконфедераційній історії
Канади, а за доблесну, рицарську роль у подіях під час війни 1812 р. королева
Вікторія надала йому рицарське достоїнство “Сер”.
Сер
МакНаб завершив свою політичну кар’єру, коли став прем’єром Західної Канади. Він
був теж видатним адвокатом, власником колосальної посілости, магнатом,
прем’єром і дуже порядною, чесною людиною! Його замок – “DUNDURN CASTLE” – “FORT ON THE WATER” –
“ФОРТЕЦЯ НА ВОДІ” – притягає туристів з цілого світу. При замку є крамниця і
ресторан, у якому нам подали історичний обід у сучасній оправі! Запивши чудесні
калорії чаєм або кавою, ми розійшлися по ботанічному парку, де краса і свіжий
кисень додавали сили клітинам і відсвіжували м’язи.
Повернення
до будинку Суспільної Служби, звідки ми виїхали, відбулося без зворушень і
заворушень.
Точка зору
Колись жінки були одягнені в корсети, в криноліни,
широкі спідниці, тягнули за собою довгі шлейфи (хвости від сукенок) незалежно
від фігури, бо фігура ховалася в артистично уложених звоях брокадів, шовків,
оксамитів і тепер уже забутих матеріалів. Це все було переборщене, але мало
елегантність і спонукало малярів творити шедеври.
У наших часах моду
диктують дизайнери, переважно чоловіки, які чомусь жіночу сильветку не
вбирають, а розбирають. І творять моду не для всіх людей, різних людей, різних
фігур – тільки для ідеально випосажених Богом, високих, тоненьких красунь. Я ще
не чула, щоб хтось з тих ідеалів моди дав світові щось на інтелектуальному
поземі, якесь особливе досягнення, якийсь винахід, якісь розумні книжки чи
мудрі дописи в тих самих журналах, де їхні груди вилазять з кожної сукенки, а
ноги голі майже до вух.
Під кінець літа у
крамницях повно “сейлів”. Чим менше матерії в одягу – тим більше одяг коштує. Якісь
супер-бікіні і нагрудничок на двох шнурочках коштують навіть на “сейлі” більше,
ніж куртка чи плащ, які хоронять від зимна і ультрафіолетових променів. Ах, Єва
була би горда і щаслива, якби могла була передбачити, що її фіґовий листок став
натхненням для модельєрів і дизайнерів у найновіших століттях по Христі!